Катехизм Католицької Церкви

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ВІРУЮ В БОГА ОТЦЯ

Символи віри

33. Що таке символи віри?

Це чіткі формулювання, звані також «Визнанням віри» або «Вірую», в яких Церква від початку свого існування стисло висловлювала й передавала свою віру, уживаючи нормативної мови, спільної для всіх вірних.

34. Які є найдавніші символи віри?

Це хрещальні символи. Хрещення дається «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19), а отже правди віри, що визнаються при хрещенні, сформульовані тут під оглядом їх стосунку до трьох Осіб Святої Трійці.

35. Які є найважливіші символи віри?

Це Апостольський символ, що був стародавнім хрещальним символом Римської церкви, та Нікейсько-Константинопольський символ, вислід роботи перших двох Вселенських соборів: Нікейського (325 р.) та Константинопольського (381 р.). Обидва символи й сьогодні спільні для всіх великих Церков Сходу і Заходу.

«Вірую в Бога Отця, вседержителя, Творця неба і землі»

36. Чому визнання віри починається словами «Вірую в Бога»?

Бо ствердження «Вірую в Бога» є найважливіше. Воно є джерелом усіх інших істин про людину та світ і надихає собою ціле життя кожного віруючого.

37. Чому ми визнаємо єдиного Бога?

Тому що Бог об’явився народові Ізраїля як Єдиний: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш – Господь єдиний» (Втор. 6, 4), «іншого немає» (Іс. 45, 22). Сам Ісус потвердив, що Бог є «Господь єдиний» (Мк. 12, 29). Визнання того, що Ісус і Дух Святий також є Богом і Господом не вносить ніякого поділу в поняття єдиного Бога.

38. Під яким іменем Бог об’явив себе людям?

Бог явився Мойсеєві як Бог живий, «Бог Авраама, Бог Ісаака, Бог Якова» (Вих. 3, 6). Тому ж таки Мойсеєві Бог відкрив своє таємниче ім’я: «Я Той, Хто Є» (YHWH). Невимовлюване ім’я Боже вже за часів Старого Завіту заступали словом Господь. Так само і в Новому Завіті Ісус, якого називають Господом, постає перед нами як правдивий Бог.

39. Чи тільки Бог «є»?

Створіння дістали від Бога все те, що вони є і що мають, але тільки Бог сам у собі є повнотою буття і всякої досконалости. Він є «Той, Хто Є», без початку й без кінця. Ісус показав, що теж носить божественне ім’я: «Я є» (Ів. 8, 28).

40. Чому об’явлення імени Божого таке важливе?

Об’явивши своє ім’я, Бог дозволив людині пізнати те багатство, що міститься в його невимовному таїнстві: тільки Він є одвіку й довіку, Він стоїть понад світом і понад історією. То він сотворив небо і землю. Він – Бог вірний, який завжди поряд із своїм народом, щоб спасати його. Він є святий над святими, «багатий милосердям» (Еф. 2, 4), завжди готовий прощати. Він є духовна істота, надприродна, вічна, особова, досконала. Він є правда і любов.

«Бог є безмежно досконала істота – Свята Трійця» (св. Торібіо де Моґровехо).

41. В якому розумінні Бог є правда?

Бог є сама правда і як такий не обманює й не може обманювати. Він є «Світло, й ніякої в Ньому темряви немає» (1 Ів. 1, 5). Предвічний Син Божий, воплочена мудрість, був посланий у світ, «щоб свідчити про істину» (Ів. 18, 37).

42. Як Бог показує, що Він є любов?

Бог об’явився Ізраїлю як той, хто має любов сильнішу, ніж батько й мати до своїх дітей або наречений до своєї нареченої. Бог сам із себе «є Любов» (1 Ів. 4, 8. 16). Він дарує цю свою любов без остатку й задарма і «так полюбив світ, що сина свого єдинородного дав, щоб [...] Ним світ спасти» (Ів. 3, 16-17). Посилаючи свого Сина та Святого Духа, Бог показує, що в Нім самім відбувається вічний взаємообмін любови.

43. Що передбачає віра в єдиного Бога?

Віра в єдиного Бога передбачає, що віруючий визнаватиме Божу велич і могуть; житиме з удячністю до Бога в серці; завжди покладатиметься на Бога, також і в годину лиха; визнаватиме єдність і правдиву гідність усіх людей, сотворених на образ Божий; поправно вживатиме тих речей, що сотворив Бог.

44. Яке центральне таїнство християнської віри та християнського життя?

Центральне таїнство християнської віри та життя – це таїнство Святої Трійці. Християни приймають хрещення в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

45. Чи можна збагнути таїнство Святої Трійці самим тільки людським розумом?

Бог залишив деякі сліди своєї триєдиної природи в сотвореному світі й у Старому Завіті, але глибина божого єства як Святої Трійці – це таємниця, недоступна для самого тільки людського розуму. Вона була недоступна й для віри народу Ізраїльського перед воплоченням Сина Божого та зісланням Духа Святого. Ця таємниця, що її розкрив Ісус Христос, є джерело всіх інших таємниць.

46. Що з таємниць Отця об’явив нам Ісус Христос?

Ісус Христос відкрив нам, що Бог є «Отець» не тільки тому, що сотворив усесвіт і людину, а передовсім тому, що споконвіків породжує із свого лона Сина – своє Слово, «відблиск своєї слави, образ своєї істоти» (Євр. 1, 3).

47. Хто є той Дух Святий, що його об’явив нам Ісус Христос?

Дух Святий – це третя особа Святої Трійці. Він є Бог, єдиний і рівний з Отцем і Сином. Він «виходить від Отця» (Ів. 15, 26), що як начало без начал є початком усього триєдиного життя. Він виходить також і від Сина (Filioque) в силу вічного дару, даного Синові од Отця. Посланий від Отця та воплоченого Сина, Святий Дух провадить Церкву «до всієї правди» (Ів. 16, 13).

48. Як Церква виражає свою тринітарну віру?

Церква виражає свою тринітарну віру, визнаючи одного Бога в трьох особах: Отця, Сина і Духа Святого. Три божественні особи є один Бог, бо кожна з них є тотожна з повнотою єдиної і неподільної божественної природи. Три особи дійсно різняться між собою в силу тих стосунків, якими вони пов’язані: Отець породжує Сина, Син породжений від Отця, Дух Святий виходить від Отця й Сина.

49. Як діють три божественні особи?

Нероздільні у своїй єдиній сутності, божественні особи нероздільні також і в своєму діянні: Трійця діє як одно ціле. Але в єдиному божественному діянні кожна особа виявляє себе тим способом, що властивий їй як частині Трійці.

«О мій Боже, Трійце, що тобі я поклоняюся... заспокой мою душу, зроби її своїм небом, своєю улюбленою оселею і місцем свого спочинку. Зроби так, щоб я ніколи не лишала Тебе самого, щоб я була тут, уся цілком, невсипуща в вірі, вся в поклонінні, вся відкрита для Твого творчого діяння» (блаж. Єлизавета від Трійці).

50. Що означає Божа всемогутність?

Бог являється людині як «могутній і потужний» (Пс. 24, 8-10), для Нього немає «нічого неможливого» (Лк. 1, 37). Його всемогутність універсальна і таємнича, вона виявляється у сотворенні світу з нічого, в сотворенні людини заради своєї любови, але передовсім у Воплоченні й Воскресінні Його Сина, в дарі усиновлення і прощення гріхів. Тому-то Церква звертає свою молитву до «Бога всемогутнього й вічного» («Omnipotens sempeterne Deus...»).

51. Чому таке важливе твердження про те, що «на початку сотворив Бог небо і землю» (Бт. 1, 1)?

Тому що сотворення – це підвалина всіх божественних планів спасіння; це вияв усемогутньої і мудрої любови Божої; це перший крок до союзу єдиного Бога з своїм народом; це початок історії спасіння, що її кульмінацією став Христос; це перша відповідь на основоположні питання людини про те, який був її початок і яка є кінцева мета її життя.

52. Хто сотворив світ?

Отець, Син і Дух Святий – ось єдиний і неподільний початок світу, хоча діло сотворення світу належить більшою мірою Богу Отцю.

53. Для чого був сотворений світ?

Світ був сотворений для слави Бога, який хотів виявити й уділити свою доброту, правду і красу. Остаточна мета сотворення – щоб Бог у Христі міг бути «всім у всьому» (1 Кор. 15, 28), задля своєї слави й задля нашого щастя.

«Слава Божа – це жива людина, а життя людини – це споглядання Бога» (св. Іреней).

54. Як Бог сотворив усесвіт?

Бог сотворив усесвіт з вільного вибору, виявивши в цьому чині свою мудрість і любов. Світ не є витвір доконечности, сліпого фатуму або випадку. Бог «із нічого» (ex nihilo) сотворив добрий і впорядкований світ, над яким Він сам безконечно вивищується. Бог оберігає своє творіння в його існуванні й підтримує його, даючи йому здатність діяти і – за посередництвом свого Сина та Духа Святого – доводячи його до остаточного завершення.

55. Що таке божественне Провидіння?

Це ті розпорядження, що за їх допомогою Бог провадить свої творіння до остаточної досконалости, для якої вони й були призначені. Бог є суверенний автор свого задуму, але для здійснення цього задуму він послугується співпрацею своїх творінь. Разом з тим Бог дарує творінням гідність вільно діяти і бути причиною одне для одного.

56. Як людина співпрацює з божественним Провидінням?

Бог дає людині змогу і водночас, шануючи її свободу, просить людину співпрацювати у здійсненні Божого задуму своїми вчинками, своїми молитвами, а також і своїми стражданнями, викликаючи в неї «хотіння і діяння за своїм уподобанням» (Фил. 2, 13).

57. Якщо Бог є всемогутній і всепередбачливий, то чому ж існує зло?

На це питання, таке ж пекуче, як і загадкове, можна відповісти тільки в контексті цілої християнської віри. Бог жодним чином, ні посередньо, ні безпосередньо, не є причиною зла. Таємницю зла розкрив Син Божий Ісус Христос, який помер і воскрес, щоб подолати людський гріх, те велике моральне зло, що є коренем усіх інших зол.

58. Чому Бог дозволяє зло?

Віра запевняє нас, що Бог не дозволяв би зла, якби з цього зла не випливало добро. Так дивовижним чином сталося у випадку смерти й восресіння Христа: справді ж бо, найбільше моральне зло, убивство Сина Божого, Бог обернув на величезне благо: прославлення Христа і наше відкуплення.

Небо і земля

59. Що сотворив Бог?

Святе Писання говорить: «На початку сотворив Бог небо і землю» (Бт. 1, 1). Церква у своєму сповіданні віри проголошує, що Бог є Творець усіх речей, видимих і невидимих, усіх духовних і матеріяльних істот, тобто: ангелів, видимого світу і – в особливому сенсі – людини.

60. Хто такі ангели?

Ангели – це чисто духовні істоти, безтілесні, невидимі й безсмертні, істоти особові, наділені розумом і волею. Вони безперервно споглядають Бога лицем до лиця, прославляють Його, служать Йому і правлять Йому за посланців, допомагаючи виконувати місію спасіння всіх людей.

61. Яким чином ангели присутні в житті Церкви?

Церква єднається з ангелами в поклонінні Богові, прохає їх допомоги і прославляє пам’ять декотрих ангелів у богослужбах.

«Кожний вірний має поруч себе ангела – охоронця і пастиря, що провадить його по життю» (св. Василій Великий).

62. Що Святе Письмо говорить про сотворення видимого світу?

За допомогою оповіді про «сім днів» творення Святе Письмо дає нам зрозуміти цінність усього сотвореного і його призначення – прославляти Бога і служити людині. Кожна річ завдячує своє існування Богові, від якого вона дістала свої добрі якості і свою досконалість, свої закони і своє місце у всесвіті.

63. Яке місце людини у творінні?

Людина – вінець видимого творіння, адже вона сотворена на образ і подобу Божу.

64. Який зв’язок існує між сотвореними речами?

Між творіннями існують взаємозалежність і єрархія, встановлені від Бога. А ще між ними існує єдність і солідарність, бо всі вони мають того самого Творця, всі є предметом Його любови й покликані прославляти Його. Тому шанувати закони, викарбувані у творінні, й ті взаємозв’язки, що випливають з природи речей – це основа мудрости й підвалина моралі.

65. Який зв’язок є між ділом сотворення і ділом відкуплення?

Діло сотворення сягає кульмінації у ще величнішому ділі відкуплення. Справді ж бо, відкуплення дає початок новому сотворенню, в якому все віднайде свій повний сенс і своє завершення.

Людина

66. В якому розумінні людина сотворена на «образ Божий»?

Людина сотворена на образ Божий у тому розумінні, що вона здатна вільно пізнавати й любити свого Творця. Це єдина істота в цьому світі, яку Бог побажав сотворити ради неї самої і яку покликав узяти участь – через пізнання й любов – у своєму божественному житті. Сотворена на образ Божий, людина має гідність особи: вона є не щось, а хтось, вона здатна пізнавати себе, вільно дарувати себе і входити у сопричастя з Богом та іншими людьми.

67. З якою метою Бог сотворив людину?

Бог сотворив усе задля людини, а саму людину – для того, щоб вона пізнавала Бога, любила Його і служила Йому, щоб на знак подяки приносила Йому в дар усе творіння, щоб була взята на небо жити разом з Богом. Тільки в таїнстві воплоченого Слова знаходить правдиве вияснення таємниця людини, призначеної відтворювати образ Сина Божого, який став людиною, – Ісуса Христа, що сам є досконалим «образом невидимого Бога» (Кол. 1, 15).

68. Чому люди становлять певну єдність?

Всі люди разом становлять єдність людського роду, бо всі вони мають спільний початок у Бозі. Крім того, Бог «сотворив з одного ввесь рід людський» (Дії 17, 26). Нарешті, всі вони мають одного Спасителя і покликані бути учасниками вічного Божого щастя.

69. Як можлива єдність душі й тіла в людині?

Людська особа є істота водночас і тілесна, і духовна. В людині дух і матерія утворюють єдину природу. Ця єдність така глибока, що завдяки духовному началу, тобто душі, матеріяльне тіло робиться тілом людським і живим, стає причетне до гідности Божого образу.

70. Хто дає людині душу?

Духовна душа не походить від батьків. Її створює сам Бог, і вона безсмертна. Відокремлюючись від тіла в момент смерти душа не гине, і коли настане воскресіння мертвих, вона знову з’єднається з тілом.

71. Які стосунки встановив Бог між чоловіком і жінкою?

Бог сотворив чоловіка й жінку особами з рівною гідністю, але водночас такими, що доповнюють одне одного як дві різні статі. Бог побажав сотворити їх одне для одного, задля їх поєднання. Разом вони покликані продовжувати людський рід, утворюючи в подружжі «одно тіло» (Бт. 2,24), і панувати на землі як Божі «управителі».

72. Яке було первісне становище людини згідно з Божим задумом?

Сотворивши чоловіка та жінку, Бог зробив їх учасниками свого божественного життя, обдарував їх святістю і праведністю. Згідно з Божим задумом людина не повинна була ні страждати, ні вмирати. Крім того досконала гармонія панувала в душі самої людини, між Богом і творінням, між чоловіком і жінкою, а також між першою людською парою і сотвореним світом.

Гріхопадіння

73. Як зрозуміти реальність гріха?

В історії людства присутний гріх. Реальність гріха стає цілком зрозуміла тільки в світлі божественного об’явлення, а передовсім у світлі Христа, спасителя усіх, бо то завдяки Йому зарясніла благодать там, де був розмножився гріх.

74. Що таке падіння ангелів?

Цей вислів указує на те, що Сатана й інші ангели, про яких розповідає Святе Писання і церковне Передання, з добрих ангелів, якими їх і сотворив Бог, обернулися на лихих, бо з власного вільного й невідкличного вибору відкинули Бога та свого Царя і цим самим поклали початок пеклу. Упалі ангели стараються залучити й людину до свого повстання проти Творця, але Бог утвердив у Христі свою незаперечну перемогу над Лукавим.

75. У чому був перший гріх людини?

Людина, піддавшись на дияволову спокусу, дозволила, щоб у неї в серці погасла довіра до її Творця. Виявивши непокору, вона забажала стати «як Бог» без Бога, а не за волею Бога (Бт. 3, 5). Відтак Адам і Єва – а з ними й усі їх нащадки – миттю втратили первісну благодать святости і праведности.

76. Що таке первородний гріх?

Первородний гріх, що в нім народжуються всі люди, – це стан, коли людина позбавлена первісної святости і праведности. Це гріх, який ми не «вчинили», а «успадкували», це стан, у якому людина родиться, а не вчинок певної особи. Усі люди мають спільне походження, і цей гріх передався всім Адамовим нащадкам разом із людською природою, «не через наслідування, а через народження». Успадкування Адамового гріха – це таємниця, якої ми не можемо сповна збагнути.

77. Які ще наслідки спричинив первородний гріх?

Внаслідок первородного гріха людська природа не стала цілком зіпсованою, але була тяжко зранена у своїх природних можливостях. Людина стала потерпати від браку знання, підлягати стражданням і владі смерти, набула схильности грішити. Цю схильність до гріха окреслюють словом похіть.

78. Що вчинив Бог після першого гріха?

Після гріхопадіння світ заполонили гріхи, але Бог не покинув людину на поталу смерті, а навпаки, незбагненним чином заповів – у «Протоєвангелії» (Бт. 3, 15) – що зло буде переможене і людина підніметься з упалого стану. То була перша звістка про прийдешнього Месію-спасителя. Саме тому гріхопадіння й буде назване щасливою провиною, адже воно «заслужило такого великого Відкупителя» (всеношна великодня літургія).

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ВІРУЮ В ІСУСА ХРИСТА, ЄДИНОРОДНОГО СИНА БОЖОГО

79. Яка є Добра Новина для людства?

Це звістка про Ісуса Христа, «Сина Бога живого» (Мт. 16, 16), померлого і воскреслого. За часів царя Ірода й імператора Цезаря Августа Бог виконав обітницю, дану Авраамові та його нащадкам, і послав «свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4-5).

80. Як поширюється ця Добра Новина?

Од самого початку перші учні Ісусові горіли бажанням благовістити Христа, щоб усіх людей привести до віри в Нього. Так само й сьогодні із сповненого любови пізнання Христа родиться запал до євангелізації й катехизації, тобто прагнення розкрити в особі Христа ввесь задум Божий і привести людство до поєднання із Спасителем.

І в Ісуса Христа, його єдиного Сина, Господа нашого

81. Що означає ім’я «Ісус»?

Одержане від ангела в момент благовіщення, ім’я «Ісус» означає «Бог спасає». Воно виражає тожсамість і місію Сина Божого, який «спасе свій народ від гріхів їхніх» (Мт. 1, 21). Петро стверджує, що «імени немає іншого під небом, даного людям, яким ми маємо спастися» (Дії 4, 12).

82. Чому Ісус зветься «Христом»?

«Христос» по-грецькому, а «Месія» по-єврейському – значить «помазанець». Ісус є Христос, бо його освятив Бог. Святий Дух помазав його на місію відкуплення. Ісус є той Месія, на якого чекали ізраїльтяни, посланий у світ від Отця. Ісус прийняв титул месії, а проте уточнив його зміст: «зійшовши з неба» (Ів. 3, 13), бувши розп’ятий і воскреснувши, він є Слуга Стражденний, що «дає життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Від імени Христос походить і наше ім’я –християни.

83. В якому сенсі Христос – «Єдинородний Син Божий»?

У сенсі повному й абсолютному. В часі Хрещення і Преображення голос Отця назвав Ісуса «Сином улюбленим». Представляючи себе самого як Сина, що «знає Отця» (Мт. 11, 27), Ісус потвердив свій унікальний і вічний зв’язок із Богом, своїм Отцем. Він «Єдинородний Син Божий» (1 Ів. 2, 23), друга особа Трійці. На Ньому зосереджена вся апостольська проповідь, бо ж апостоли «бачили Його славу – славу Єдинородного від Отця» (Ів. 1, 14).

84. Що означає титул «Господь»?

У Біблії слово «Господь» означає, як правило, Всевишнього Бога. Ісус прикладає цей титул до себе і виявляє своє божественне верховенство через владу над природою, над демонами, над гріхом і смертю, а найголовніше – через своє Воскресіння. Перші християнські символи віри проголошували, що сила, честь і слава, які належать Богу Отцеві, властиві так само й Ісусові: Бог «дав Йому Ім’я, що понад усяке ім’я» (Фил. 2, 9). Ісус Христос є Господь світу й історії, єдиний, кому людина повинна безумовно підпорядкувати свою особисту свободу.

«Ісус Христос був зачатий від Духа Святого і народився від Діви Марії»

85. Чому Син Божий став людиною?

Син Божий воплотився з Духа Святого в лоно Діви Марії заради нас, людей, і нашого спасіння, тобто: щоб примирити нас, грішників, з Богом; щоб ми могли пізнати безмежну любов Божу; щоб стати для нас взірцем святости; щоб зробити нас «учасниками Божої природи» (2 Пт. 1, 4).

86. Що означає слово «Воплочення»?

Церква називає «Воплоченням» таїнство дивовижного поєднання божественної і людської природ у єдиній божественній Особі – у Слові. Щоб здійснилося наше спасіння, Син Божий став «тілом» (Ів. 1, 14), ставши справжньою людиною. Віра у Воплочення – це відмітна ознака християнської віри.

87. Яким чином Ісус Христос є справді Бог і справді Людина?

Ув Ісусі, в єдності його божественної особи справжня природа Бога нерозривно сполучена з природою людини. Син Божий, «рожденний, не сотворений, єдиносущний з Отцем», став справжньою людиною, нашим братом, не переставши водночас бути Богом, нашим Господом.

88. Що постановив із цього приводу Халкедонський Собор 451 року?

Халкедонський собор учить нас визнавати «Одного й Того Самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в божестві й досконалого в людській природі; правдивого Бога і правдиву Людину, що має розумну душу і тіло; єдиносущного з Отцем у Божестві, єдиносущного з нами у людській природі; «подібного до нас у всьому, крім гріха» (Євр. 4, 15); предвічно рожденного від Отця по Божеству, а тепер, у ці останні часи, народженого задля нас і нашого спасіння за людським порядком від Діви Марії Матері Божої».

89. Як Церква виражає таїнство Воплочення?

Церква виражає таїнство Воплочення, стверджуючи, що Христос є справді Бог і справді людина і має дві природи, людську й божественну, не змішані, а з’єднані в Особі Слова. Тому усе в людському бутті Ісуса – не тільки чуда, а й страждання і смерть – слід приписувати його божественній особі, яка діє через прибрану людську природу.

«Єдинородний Сину і Слово Боже, безсмертний Ти, і зволив Ти спасіння нашого ради воплотитися від Святої Богородиці і Приснодіви Марії (...) Ти, Один із Святої Трійці, рівнославимий з Отцем і Святим Духом, спаси нас!» (Візантійська літургія св. Йоана Золотоустого).

90. Чи Син Божий, ставши людиною, мав людську душу з людською свідомістю?

Син Божий прийняв тіло, оживлене розумною людською душею. Своїм людським розумом Ісус багато речей пізнавав на досвіді. Але як Син Божий Він мав глибоке й безпосереднє знання Бога, Отця свого. Ісус міг проникати в потаємні думки людей і мав повне знання тих одвічних Божих задумів, що їх Він мав об’явити.

91. Як узгоджуються дві волі воплоченого Слова?

Ісус мав дві волі – божественну і людську. У своєму земному житті Син Божий по-людському бажав усього того, що сам же божественно постановив разом з Отцем і Духом Святим задля нашого спасіння. Людська воля Ісуса без опору чи нехоті йшла за божественною волею або, краще сказати, підпорядковувалась їй.

92. Чи Христос мав справжнє людське тіло?

Христос прибрав справжнє людське тіло, в якому Бог, сам невидимий, став видимий для нас. З цієї причини Христа можна зображати і вшановувати на святих образах.

93. Що являє собою Ісусове Серце?

Ісус знав і любив нас людським серцем. Його серце, пробите задля нашого спасіння, – це символ тої безмежної любови, якою Він любив Отця і кожного з людей.

94. «Зачатий від Духа Святого» – що значать ці слова?

Це значить, що Діва Марія зачала в своєму лоні вічного Сина від Духа Святого, без участи людини: «Дух Святий зійде на Тебе» (Лк. 1, 35) – сказав їй ангел Благовіщення.

95. «...Народився від Діви Марії»: чому Марія справді є Мати Божа?

Марія – справді Богоматір, бо вона мати Ісусові (Ів. 2, 1; 19, 25). Дійсно, той, хто був зачатий від Духа Святого і став її правдивим Сином, є вічний Син Бога Отця. Він є Сам Бог.

96. Що означає «Непорочне Зачаття»?

Бог перед віками з ласки своєї обрав Марію, щоб вона була Матір’ю Його Синові. Щоб вона могла виконати це своє призначення, Марія була непорочно зачата, тобто з ласки Божої та з огляду на майбутні заслуги Ісуса Христа вона од першої хвилини свого зачаття була збережена від усякої плями первородного гріха.

97. Як Марія причинилася до виконання Божого плану спасіння?

З Божої благодаті Марія протягом цілого свого життя лишалася чистою від усякого особистого гріха. Вона є «Всесвята» і «сповнена благодаті» (Лк. 1, 28). Коли ангел сповістив її, що вона приведе на світ «Сина Всевишнього» (Лк. 1, 32), Марія добровільно дала свою згоду, виявивши «послух віри» (Рим. 1, 5). Марія цілковито присвятила себе особі й ділу свого Сина Ісуса, всім серцем прийнявши божественну волю до спасіння.

98. Що означає дівиче зачаття Ісуса?

Це означає, що Ісус був зачатий у лоні Діви самою тільки силою Святого Духа, без втручання людини. Він є Син Отця небесного за божественною природою і Син Марії за людською природою, але властиво він Син Божий у двох природах, що поєднані в Ньому в одну-єдину божественну Особу.

99. В якому розумінні Марія є «Приснодіва»?

У тому розумінні, що вона «лишилася Дівою, зачавши свого Сина, Дівою – народжуючи Його, Дівою – будучи вагітна, Дівою – будучи матір’ю, Дівою – завжди» (св. Августин). Отож, коли в Євангелії говориться про «братів і сестер Ісусових», то йдеться про найближчих родичів Ісуса – саме такий спосіб висловлюватися прийнятий у Святому Письмі.

100. Чому духовне материнство Марії має універсальне значення?

Марія має одного Сина, Ісуса, але її духовне материнство поширюється на всіх людей, яких Ісус прийшов спасти. Слухняно супроводжуючи нового Адама, Ісуса Христа, Марія є нова Єва, правдива мати всіх живих, яка з материнською любов’ю причиняється до нашого нового народження і нашого виховання в порядку благодаті. Як Діва і Мати Марія є образ Церкви і досконале втілення всього того, чим Церква повинна бути.

101. В якому розумінні ціле життя Христа є Таїнство?

Усе життя Христове є акт об’явлення. Те, що видиме в земному житті Ісуса, провадить до Його невидимого Таїнства, передовсім до Таїнства Його божественного синівства: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Ів. 14, 19). Крім того, хоча спасіння довершилося з Ісусовим Розп’яттям і Воскресінням, ціле життя Христа є Таїнством спасіння, бо все те, що Ісус учинив, сказав і перетерпів, мало на меті спасти упалу людину і знов утвердити її в її покликанні бути сином Божим.

102. Які приготування передували Ісусовим Таїнствам?

Цим таїнствам передувало довге, багатовікове очікування, яке ми відтворюємо під час богослужби Різдвяного посту. Опріч неясного передчуття, яке Бог вклав у серця поган, Він готував прихід свого Сина за допомогою Старого Союзу і робив це аж до часів Івана Хрестителя, який став останнім і найбільшим із пророків.

103. Що каже Євангеліє про таїнства народження та дитинства Ісусового?

У часі Різдва небесна слава виявилась у кволій дитині; обрізання Ісусове стало знаком його приналежности до єврейського народу і прообразом нашого хрещення; у Богоявленні Цар-Месія Ізраїлю явився всьому народові; під час стрітення Ісуса в Храмі сповнений очікувань Ізраїль в особі Симеона й Анни виходить назустріч своєму Спасителеві; утеча до Єгипту й побиття немовлят показують, що ціле життя Христове пройде під знаком переслідувань; Ісусове повернення з Єгипту нагадує про давній Вихід і показує Ісуса як нового Мойсея: саме Він є правдивий і остаточний визволитель.

104. Яку науку дає нам приховане життя Ісуса в Назареті?

Під час свого прихованого життя в Назареті Ісус перебуває у мовчанні звичайного людського повсякдення. Цим самим Він дає змогу й нам заховувати єднання з Ним у святості буденного життя, сповненого молитов, простоти, праці та родинної любови. Ісусова покора Марії та Йосифові, своєму названому батькові, – це образ його синівської покори Отцеві. Марія та Йосиф з вірою приймають Ісусове таїнство, хоча й не завжди його розуміють.

105. Для чого Ісус прийняв від Івана Хрестителя «хрещення покаяння на прощення гріхів» (Лк. 3, 3)?

Щоб покласти початок своєму громадському життю і провістити «хрещення» своєї смерти. Цим учинком Ісус, «Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1, 29), хоч і був без гріха, дозволив зарахувати себе до грішників. Отець проголосив Його своїм «Сином улюбленим» (Мт. 3, 17), і Дух Святий зійшов на Нього. Хрещення Ісуса – це прообраз нашого хрещення.

106. Що означає спокушування Ісуса в пустині?

Спокушування Ісуса в пустині повторює спокушування Адама в раю та Ізраїлю – під час виходу з Єгипту. Сатана випробовує Ісусову вірність тому завданню, яке доручив Синові Отець. Христос, новий Адам, вистояв, і Його перемога провістила перемогу Його страстей – найвищий послух Його синівської любови. Щороку Церква прилучається до Ісусового таїнства в пустині літургійним циклом Великого Посту.

107. Хто запрошений до Царства Божого, яке проголосив і започаткував Ісус?

Христос запрошує до Царства Божого всіх людей. Навіть найбільшого грішника закликано покаятись і скористатися з безмежного Отцевого милосердя. Уже тут, на землі, Царство належить тим, хто прийняв його із смиренням у серці. Саме таким об’явлено таємниці Царства.

108. Чому Ісус проголошує Царство знаками й чудесами?

Ісус супроводжує свої слова знаками і чудесами, щоб засвідчити: в Його особі явився Цар, Месія. Хоч Ісус і вздоровив багатьох, Він прийшов не для того, щоб усунути з нашого земного життя всяке зло, а передовсім для того, щоб визволити нас із рабства гріха. Вигнання демонів показало, що Його Хрест переможе «князя цього світу» (Ів. 12, 31).

109. Яку владу в Царстві Божому надає Ісус своїм апостолам?

Ісус обирає Дванадцятьох, майбутніх свідків свого Воскресення, і робить їх причасниками свого посланництва та своєї влади, щоб вони навчали людей, відпускали гріхи, будували Церкву і рядили нею. Петро, один з-поміж Дванадцятьох, одержує «ключі Небесного Царства» (Мт. 16, 19) і посідає чільне місце як той, хто повинен берегти віру й утверджувати в вірі своїх братів.

110. Яке значення Преображення?

По-перше, у Преображенні явилася Свята Трійця: «Отець – у голосі, Син – у людині, Дух – ув осяйній хмарі» (св. Тома Аквінський). Провістивши разом з Іллею та Мойсеєм свою «смерть» (Лк. 9, 31), Ісус показав, що Його слава йде через хрест, і дав знак, що Син Божий воскресне і прийде в славі, і «перемінить наше принижене тіло, щоб було подібним до Його прославленого тіла» (Фил. 3, 21).

«На горі преобразився Ти і, скільки змогли, учні Твої славу Твою, Христе Боже, зріли, щоб, коли побачать, як тебе розпинають, страждання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що Ти єси воістину Отче сяяння» (візантійська літургія).

111. Як відбулося месіянське входження Ісуса в Єрусалим?

У визначений час Ісус постановив іти в Єрусалим, щоб прийняти свої страждання, померти і воскреснути. Як Цар і Месія, що проголошує настання Царства, він в’їхав у своє місто на спині осла. Його зустріли діти, і їх вигуки Церква повторює в піснеспіві Свят євхаристійної служби: «Благословенний Той, хто приходить в ім’я Господнє! Осанна (Спаси нас)» (Мт. 21, 9). У своєму богослужінні Церква розпочинає Страсний Тиждень спомином Ісусового входження в Єрусалим.

«Ісус Христос страждав за Понтія Пилата, і був розп’ятий, і помер, і був похований»

112. Яке значення Ісусового пасхального таїнства?

Ісусове пасхальне таїнство, що охоплює Його страсті, смерть, воскресіння й вознесення, – це саме серце християнської віри, бо спокутна смерть Сина Божого Ісуса Христа раз і назавжди здійснила спасенний задум Божий.

113. За що Ісус був осуджений?

Декотрі проводирі Ізраїлю звинувачували Ісуса в тому, що він ламає закон, зневажає Храм Єрусалимський, а також підважує віру в єдиного Бога, бо проголошує себе Сином Божим. За це його передали в руки Пилата і за це його прирекли на смерть.

114. Як Ісус ставився до Закону Ізраїля?

Ісус не скасував Закону, даного Мойсеєві од Бога на горі Синаї, а доповнив його, надавши йому остаточного тлумачення. Ісус – божественний Законодавець, що сповна виконав цей Закон. Крім того Він як вірний Слуга своєю спокутною смертю склав ту єдину жертву, що могла загладити всі «злочини Першого Завіту» (Євр. 9, 15).

115. Як ставився Ісус до Храму Єрусалимського?

Ісуса звинуватили у ворожому ставленні до Храму. А проте Він шанував Храм як «дім Отця свого» (Ів. 2, 16) і саме в Храмі виклав істотну частину свого вчення. Щоправда, говорячи про власну смерть, він провістив зруйнування святині, а себе самого назвав остаточною оселею Бога, присутнього серед людей.

116. Чи суперечив Ісус вірі в єдиного Бога і спасителя?

Ісус ніколи не суперечив вірі в єдиного Бога, – навіть тоді, коли виконував найвищою мірою божественне діло, яке сповнило месіянські обітниці і засвідчило, що Ісус є рівня Богові: прощення гріхів. Ісусова вимога увірувати в Нього і покаятися робить зрозумілою трагічну помилку Синедріону, що вбачав у Ньому богохульника, вартого смерти.

117. Хто відповідальний за смерть Ісуса?

Страждання і смерть Ісуса не можна ставити за провину всім без винятку єрусалимським євреям. Не можна й поширювати цю провину в просторі та часі на євреїв інших епох та інших країв. Кожний окремий грішник, тобто кожна людина є реальною причиною і знаряддям страждань Спасителя, і найтяжча вина лежить на тих, хто надто часто впадає в гріх або віддається порокам, особливо якщо йдеться про християн.

118. Чому Христова смерть є частиною Божого задуму?

Щоб примирити з собою всіх людей, що через гріх приречені на смерть, Бог з власного почину, керуючись любов’ю, послав Сина свого, щоб Той віддав себе на смерть за грішників. Ісусова смерть, що була провіщена у Старому Завіті, зокрема, як жертва стражденного слуги, сталася «згідно з Писанням».

119. Яким чином Христос пожертвував себе Отцеві?

Усе життя Христове було добровільно присвячене Отцеві заради здійснення Божого плану спасіння. Христос «віддав життя своє як викуп за багатьох» (Мк. 10, 45) і так примирив усе людство з Богом. Його страждання і смерть показали, що Його людська природа була вільним і досконалим знаряддям божественної любови, яка бажала спасіння всіх людей.

120. Як Ісусова жертва була представлена під час Тайної вечері?

Під час Тайної вечері з апостолами, у переддень своїх Страстей, Ісус наперед визначив і виконав добровольне жертвопринесення себе самого: «Це – моє тіло, що за вас віддається», «це – моя кров, що проливається...» (Лк. 22, 19-20). Цим самим Він установив Євхаристію як «спомин» (1 Кор. 11, 25) про свою жертву, а своїх апостолів зробив священиками Нового Союзу.

121. Що сталося під час агонії в Гетсиманському саді?

Незважаючи на жах, із яким усесвята людська природа того, хто є «Творець Життя» (Дії 3, 15), реагувала на близькість смерти, людська воля Сина Божого невідступно йшла за волею Отця: щоб спасти нас, Ісус дав згоду на своєму тілі понести весь тягар наших гріхів, «ставши слухняним аж до смерти» (Фил. 2, 8).

122. Які наслідки тої жертви, що Ісус приніс на Хресті?

Ісус добровільно приніс своє життя у спокутну жертву, тобто спокутував наші провини цілковитим послухом своєї любові, яка не згасала аж до смерти. Ця любов Сина Божого – «любов до кінця» (Ів. 13, 1) – примирила з Отцем усе людство. Отже, пасхальна жертва Христова унікальним чином, досконало й остаточно відкупила всіх людей і відкрила їм шлях до сопричася з Богом.

123. Чому Ісус закликав учнів, щоб вони взяли свій хрест?

Закликаючи своїх учнів: «візьміть свій хрест і йдіть за мною» (Мт. 16, 24), Ісус хотів залучити до своєї спокутної жертви тих, хто перший скористався її плодами.

124. У якому стані було Ісусове тіло під час перебування в гробі?

Ісус дізнав справжньої смерти й був справді похований. Але божественна сила вберегла Його тіло від зітління.

«Ісус Христос зійшов в ад, а третього дня воскрес із мертвих»

125. Що таке той «ад», куди зійшов був Ісус?

«Ад» – на відміну від пекла як місця прокляття – це стан існування всіх тих, чи то праведних, чи лихих, що померли перед Христом. Ісусова душа, яка не втратила зв’язку з Його божественною Особою, поєдналася в аду з тими праведниками, що чекали на свого Відкупителя, який би дозволив їм осягнути нарешті бачення Бога. Подолавши своєю смертю смерть і диявола, «що мав владу смерти» (Євр. 2, 14), Ісус визволив праведників, що чекали на Спасителя, і розчинив перед ними ворота небес.

126. Яке місце Воскресіння Христового в нашій вірі?

Воскресіння Христове – це істина, що є вінцем нашої віри в Христа. Як і хрест, Воскресіння є істотною частиною Пасхального таїнства.

127. Які знаки сповістили про Воскресіння Христа?

Окрім головного знаку – порожнього гробу – Воскресіння Ісуса засвідчили жінки, що перші зустріли Його, а тоді розповіли про це апостолам. Згодом Ісус «явився Кифі (Петрові), потім дванадцятьом, опісля ж з’явився він більш як п’ятистам братів разом» (1 Кор. 15, 5-6). Апостоли не могли вигадати воскресіння, бо самі попервах уважали його за неможливе, аж Христос картав їх за недовірство.

128. Чому Воскресіння – це подія водночас історична і понадчасова?

Воскресіння – це подія історична, що може бути перевірена й потверджена знаками та свідоцтвами, але водночас, знаменуючи собою входження людської природи Христа у славу Божу, воно стоїть понад і поза історією і становить таїнство віри. Саме тому Христос явився не світові, а своїм учням, узявши їх собі за свідків перед народом.

129. Який був стан воскреслого Ісусового тіла?

Воскресіння Христа не стало Його поверненням до земного життя. Воскресле тіло Христове – це те саме тіло, що було розп’яте, і на ньому ще лишались ознаки його страждань, але водночас, набувши властивостей прославленого тіла, воно стало причасне до божественної природи. Тому воскреслий Ісус є цілковито вільний являтися своїм учням де захоче, як захоче і в будь-якій постаті.

130. В якому сенсі Воскресіння є діло Святої Трійці?

Воскресіння Христове – це надприродне діло Боже. У Воскресінні три особи діють разом, але кожна – властивим собі способом: Отець виявляє свою силу, Син «знов бере» те життя, що був добровольно пожертвував (Ів. 10, 17), і возз’єднує свою душу з тілом, яке оживив і прославив Дух Святий.

131. Який сенс і яке спасенне значення Воскресіння?

Воскресіння – це вінець Воплочення. Воно стало потвердженням божественности Христа, як і всього того, що Він зробив і чого навчав, і на благо людства сповнило усі божественні обітниці. Крім того, воскреслий Христос, переможець гріха й смерти, є початок нашого виправдання й нашого воскресіння: уже тепер Він забезпечив нам благодать усиновлення, тобто реальної участи в Його житті єдинородного Сина, а згодом, у кінці часів, він воскресить наше тіло.

«Ісус Христос вознісся на небеса і сидить праворуч Отця Всемогутнього»

132. Що являє собою Вознесіння?

Після сорока днів, протягом яких Він являвся апостолам ув образі звичайної людини, що приховував славу Воскреслого, Христос вознісся на небо і сів праворуч Отця. Він є Господь, який править – тепер уже маючи в собі свою людську природу – у вічній славі Сина Божого і безнастанно заступається за нас перед Отцем. Він шле нам свого Духа і дає нам надію, що одного дня ми поєднаємося з Ним і посядемо те місце, яке Він нам наготував.

«Звідти він прийде судити живих і мертвих»

133. Як Господь Христос царює тепер?

Господь усесвіту й історії, Голова своєї Церкви, прославлений Христос і далі таїнственно перебуває на землі, де вже приявний зародок і початок Його Царства – Церква. Одного дня Він повернеться у славі, але ми не знаємо, коли саме. Тож ми живемо в невсипущому чеканні й молимося: «Прийди, Господи» (Об. 22, 20).

134. Як відбудеться прихід Господа у славі?

Після останнього вселенського потрясіння, яке спіткає цей минущий світ, настане славне пришестя Христа: Парузія як остаточний тріюмф Бога і Страшний Суд. Так сповниться Царство Боже.

135. Як Христос судитиме живих і мертвих?

Христос судитиме владою, що її Він набув як Відкупитель світу, коли прийшов спасти всіх людей. Будуть розкриті таємниці сердець, і вийде на яв те, як кожна людина ставилася до Бога й до ближнього. Кожний відповідно до своїх учинків буде або сповнений життям, або проклятий навік. Так настане «повнота Христа» (Еф. 4, 13), коли «Бог буде всім у всьому» (1 Кор. 15, 28).

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ВІРУЮ В ДУХА СВЯТОГО

«Вірую в Духа Святого»

136. Що має на увазі Церква, коли проголошує: «Вірую в Духа Святого»?

Вірити в Духа Святого – значить визнавати Третю Особу Божества, яка виходить від Отця та Сина і є «рівнопоклонима й рівнославима з Отцем і Сином». Дух Святий «посланий у наші серця» (Гал. 4, 6), щоб ми могли здобути нове життя синів Божих.

137. Чому місія Сина і місія Духа Святого нероздільні?

У неділимій Трійці Син і Дух Святий існують окремо, але нероздільно. Завжди, од початку й до кінця часів Отець, посилаючи Сина, шле також і Духа Святого, що єднає нас з Христом у вірі, щоб ми як названі діти могли звати Бога «Отче» (Рим. 8, 15). Дух невидимий, але ми пізнаємо Його в Його ділах, коли Він об’являє нам Слово або діє всередині Церкві.

138. Які є найменування Святого Духа?

«Святий Дух» – це власне ім’я третьої Особи Святої Трійці. Але Ісус уживає й таких найменувань, як Дух Паракліт (Утішитель) і Дух Істини. Крім того в Новому Завіті він зветься Духом Христовим, Божим або Господнім, Духом слави або Духом обітниці.

139. Які символи зображають Святого Духа?

Їх багато: жива вода, що тече з пробитого серця Христового і втамовує спрагу охрещених; помазання миром, яке є сакраментальним знаком таїнства миропомазання; вогонь, який перемінює все, чого торкається; хмара, темна або осяйна, що являє людям божественну славу; накладення рук, через яке дається Дух Святий; голуб, який спустився на Христа і перебував над Ним під час хрещення.

140. Що означають слова про те, що Дух «говорив через пророків»?

Пророки – це всі ті, хто був натхнений Духом Святим, щоб говорити від імени Бога. Святий Дух допровадив пророцтва Старого Завіту до цілковитого сповнення у Христі, таємницю якого Він об’являє в Новому Завіті.

141. Що звершив Дух у Івані Хрестителі?

Дух наповнив Івана Хрестителя, останнього пророка Старого Завіту. Силою Духа Іван був посланий «готувати Господеві народ досконалий» (Лк 1, 17) і проголошувати пришестя Христа, Сина Божого: того, «над ким побачиш Духа, який сходить і над Ним перебуває», того, «хто хрестить Святим Духом» (Ів. 1, 33).

142. Яке діло звершив Дух у Марії?

У Марії Дух Святий сповнив усі сподівання й завершив усі підготування Старого Завіту, що були пов’язані з приходом Христа. Дивовижним чином Він наповнив її благодаттю й запліднив її дівицтво, щоб вона привела на світ воплоченого Сина Божого. Він зробив її Матір’ю «цілого Христа», тобто Ісуса як голови і Церкви як Його тіла. Марія була разом із Дванадцятьма у день П’ятидесятниці, коли Дух, явивши світові Церкву, ознаймив початок «останніх часів».

143. Як були пов’язані Дух Святий і Христос під час земної місії Сина Божого?

Од самого свого Воплочення Син Божий був помазаний Духом Святим і як людина – посвячений на Месію. Христос об’явив Духа Святого у своєму вченні, виконавши обітницю, дану Патріярхам, і передав його новопосталій Церкві, «дихнувши» на своїх апостолів після Воскресіння.

144. Що сталося в день П’ятдесятниці?

На п’ятдесятий день після свого Воскресіння прославлений Ісус Христос рясно пролляв Духа Святого і явив Його як божественну Особу. З того дня Свята Трійця вже сповна об’явлена людям. Місія Христа і Духа стала місією Церкви, покликаної проголошувати й поширювати таїнство божественного триєдинства.

«Ми бачили світло істинне, ми прийняли Духа небесного, ми знайшли віру істинну: нероздільній Трійці поклоняємось, бо вона спасла нас» (Візантійська літургія, тропар вечірні в день П’ятдесятниці).

145. Що звершує Дух у Церкві?

Дух будує, надихає й освячує Церкву: як Дух Любови Він знову дарує охрещеним ту божественну подобу, що була втрачена через гріх, і оживлює їх у Христі, допускаючи до сопричастя в житті Святої Трійці. Він шле їх свідчити правду Христову і організовує їхнє служіння, щоб усі приносили «плоди Духа» (Гал. 5, 22).

146. Як Христос і Дух Святий діють у серці вірних?

Через таїнства Христос передає членам Церкви свого Духа і благодать Божу, яка приносить плоди нового життя, життя по Духу. Також Дух Святий є Учитель молитви.

«Вірую у святу Католицьку Церкву»

Церква у Божому задумі

147. Що означає слово «Церква»?

Церква – це той народ, що його Бог скликає і збирає з усіх куточків землі, згуртовуючи в ньому всіх тих, котрі через віру та хрещення стали синами Божими, членами Христа і храмом Духа Святого.

148. Які ще імена та образи вживаються в Біблії на означення Церкви?

У Святому Письмі можна знайти багато образів, що розкривають окремі сторони таїнства Церкви. У Старому Завіті переважають образи, пов’язані з народом Божим. У Новому Завіті – образи, пов’язані з Христом як головою цього народу, Тіла Христового, а також образи, взяті з життя пастухів (вівчарня, отара, вівці) та землеробів (сад, оливкове дерево, виноград), з будівництва (оселя, камінь, храм) та родинних стосунків (наречена, мати, родина).

149. Який був початок Церкви і яке буде її завершення?

Церква має свій початок і своє завершення в одвічному задумі Божому. Вона була приготована у Старому Завіті, коли Бог зробив Ізраїль своїм обраним народом на знак майбутнього поєднання всіх людей. Заснована на словах та ділах Ісуса Христа, Церква була покликана до життя Його спокутною смертю та воскресінням. Згодом вона була явлена як таїнство спасіння у пролитті Духа Святого в день П’ятдесятниці. Своє завершення вона осягне в кінці часів, ставши небесною спільнотою всіх спасенних.

150. Яка місія Церкви?

Місія Церкви – проголошувати й установлювати між усіма народами Царство Боже, яке започаткував Ісус Христос. Тут на землі Церква є зародком і зачатком цього спасенного Царства.

151. В якому розумінні Церква є таїнство?

Церква є таїнство, бо в її видимому бутті присутня й активно діє духовна, божественна дійсність, яку можна побачити тільки очима віри.

152. Як розуміти слова про те, що Церква є вселенське таїнство спасіння?

Ці слова означають, що Церква є знаком і засобом примирення й поєднання всього людства з Богом, а також єдности всього роду людського.

Церква: народ Божий, тіло Христове, храм Духа

153. Чому Церква – це народ Божий?

Тому що Богові до вподоби було освятити і спасти людей не поодинці, а об’єднавши їх ув один народ, скріплений єдністю Отця, Сина і Духа Святого.

154. Які ознаки народу Божого?

Це народ, членом якого можна стати через віру в Христа та хрещення. Його начало – Отець, а голова – Ісус Христос, його доля – гідність і свобода синів Божих, а його закон – нова заповідь любови, його покликання – бути сіллю землі та світлом світу, а мета – Царство Боже, уже започатковане на землі.

155. У якому сенсі народ Божий бере участь у трьох урядах Христа: Священика, Пророка і Царя?

Народ Божий причасний до священства Христового, бо всі охрещені посвячуються Духом Святим на те, щоб складати духовні пожертви. Він причасний до Христового пророчого служіння, бо завдяки надприродному чуттю віри неухильно тримається об’явленої правди, зглиблює і засвідчує її. Він причасний до Христової царственности, бо своїм служінням наслідує Ісуса Христа, який, будучи Царем усесвіту, зробився слугою всіх, а особливо вбогих та стражденних.

156. Яким чином Церква є тілом Христовим?

За посередництвом Духа Святого Христос, померлий і воскреслий, щонайтісніше поєднав із собою своїх вірних. Отож вірні Христові, єднаючись із Ним, передовсім у Євхаристії, єднаються між собою в любові й утворюють одно тіло, Церкву, єдину в розмаїтті своїх членів та своїх чинностей.

157. Хто є головою цього тіла?

Христос – «Голова тіла, тобто Церкви» (Кол. 1, 8). Церква живе Ним, у Ньому й заради Нього. Христос і Церква разом утворюють «цілого Христа» (св. Августин); «Голова і члени – це немовби одна таїнственна особа» (св. Тома Аквінський).

158. Чому Церква зветься нареченою Христовою?

Тому що сам Господь говорить про себе як «Жениха» (Мк. 2, 19), що полюбив Церкву і поєднався з нею вічним Союзом. Він оддав себе за неї, щоб своєю кров’ю «освятити її» (Еф. 5, 26) і зробити її плодовитою матір’ю всіх дітей Божих. Образ «тіла» вказує на єдність «голови» з членами, а образ «нареченої» підкреслює окремішність тих, між ким заходить особистий зв’язок подружжя.

159. Чому Церква зветься храмом Духа Святого?

Тому що в тілі, яким є Церква – і в Голові, і в членах – пробуває Дух Святий. Крім того Дух будує Церкву в любові за допомогою Слова Божого, таїнств, чеснот і харизм.

«Чим є наш дух, тобто душа, для наших членів, тим Дух Святий є для членів Христа, для тіла Христового, яким є Церква» (св. Августин).

160. Що таке харизми?

Харизми – це особливі дари Духа Святого, що надаються певним особам задля добра людей, задля задоволення потреб світу і особливо – задля збудування Церкви. Саме її Учительський Уряд покликаний розпізнавати ці дари.

Церква – єдина, свята, католицька й апостольська

161. Чому Церква – єдина?

Церква єдина, бо має за початок і взірець Бога, єдиного в трьох особах. Бо її засновник і голова – Ісус Христос, який відновив єдність усіх людей ув одному тілі. Бо її душа – Дух Святий, що об’єднує всіх вірних у сопричасті Христовому. Вона має одну віру, одне таїнственне життя, одне апостольське спадкоємство, одну спільну надію і любов.

162. Де існує єдина Церква Христова?

Єдина Церква Христова як громада, заснована й зорганізована у світі, пробуває в Католицькій Церкві, якою керує спадкоємець св. Петра та єпископи, що з ним поєднані. Тільки за посередництвом Католицької Церкви можна одержати всю повноту засобів спасіння, бо ж Господь усі блага Нового Союзу доручив єдиному апостольському Соборові, на чолі якого був Петро.

163. Як треба ставитися до християн – некатоликів?

У Церквах та церковних громадах, що відпали від повного сопричастя з Католицькою Церквою, збереглося багато святого й правдивого. Усі ці блага походять від Христа і підштовхують християн до католицької єдности. Члени некатолицьких церков та громад поєдналися з Христом у хрещенні, тому ми визнаємо їх за наших братів.

164. Як треба працювати задля єдности християн?

Прагнення відновити єдність усіх християн – це дар Христа і заклик Духа. Таке прагнення, яким сповнена уся Церква, може здійснитися завдяки наверненню серця, молитві, братерському взаємопізнанню та богословському діялогові.

165. У якому розумінні Церква – свята?

Церква свята, бо Творець її – Пресвятий Бог, бо Христос оддав себе за неї, щоб освятити її й наділити святотворною силою, бо Дух Святий оживлює її любов’ю. У Церкві – повнота засобів спасіння. Святість – це покликання кожного її члена і мета всіх її заходів. До Церкви належить сама Діва Марія та незчисленні святі, що є для вірних взірцями й заступниками. Святість Церкви є джерелом освячення її синів, що в земному житті визнають себе за грішників, яким повсякчас потрібне каяття й очищення.

166. Чому Церква зветься католицькою?

Церква є католицька, тобто вселенська, бо в ній присутній Христос, а «де є Христос Ісус, там є вселенська Церква» (св. Ігнатій Антіохійський). Вона проголошує повну і правильну віру, посідає й уділяє всі засоби спасіння, покликана проповідувати всім народам кожної епохи, хай до якої культури вони належать.

167. Чи помісна Церква є католицькою?

Католицькою є кожна помісна (дієцезіяльна чи єпархіяльна) Церква, тобто громада християн, що перебувають у сопричасті віри й таїнств із своїм єпископом, висвяченим у рамках апостольського спадкоємства, та з Римською Церквою, яка «головує в любові» (св. Ігнатій Антіохійський).

168. Хто належить до католицької Церкви?

Всі люди так чи інакше належать до католицької єдности народу Божого або прямують до неї. Повною мірою до католицької Церкви належать ті, хто, маючи Духа Святого, пов’язаний із нею визнанням віри, таїнствами, церковною єрархією та сопричастям. Ті з-поміж охрещених, що не виконують сповна всіх вимог такої католицької єдности, теж перебувають у певному, хоч і недосконалому сопричасті з католицькою Церквою.

169. Який стосунок має католицька Церква до єврейського народу?

Католицька Церква вбачає свій зв’язок із єврейським народом у тому, що Бог був обрав цей народ, щоб той перший з-поміж усіх прийняв Слово Боже. Саме єврейському народові належить «усиновлення, і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці, їх і отці, з них і Христос тілом» (Рим. 9, 5). На відміну від інших нехристиянських релігій юдейська віра – це відповідь на Боже Об’явлення, дане в Старому Союзі.

170. Який зв’язок Церкви із нехристиянськими релігіями?

Певний зв’язок є, і він випливає передовсім із спільного походження та спільної мети всього роду людського. Католицька Церква визнає, що все добре й істинне в інших релігіях походить від Бога. Сяйво Божої правди готує народи до прийняття Євангелія і спонукує людство до єднання в Церкві Ісуса Христа.

171. Що означає твердження: «поза Церквою нема спасіння»?

Це означає, що всяке спасіння йде від Христа як Голови через Його тіло – Церкву. Тому не може спастися той, хто знає, що Церква заснована волею Христа і конечна для спасіння, але не хоче до неї вступити і твердо її триматися. А проте, завдяки Христові та Його Церкві, вічне спасіння можуть осягнути ті, хто без власної на те вини не пізнав Євангелія Христового ані Церкви, але щиро шукає Бога і під впливом благодаті старається виконувати волю Божу так, як підказує голос сумління.

172. Чому Церква повинна проголошувати Євангеліє всьому світові?

Тому що Христос наказав: «Ідіть, отже, і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19). Це місіонерське доручення, що дав Господь, випливає з вічної любови Бога, який послав Сина свого й Духа Святого, бо хотів, «щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2, 4).

173. У якому сенсі Церква є місіонерська?

Під проводом Духа Святого Церква продовжує в віках місію самого Христа. Тому християни повинні йти дорогою Ісуса і скрізь оповіщати добру новину, будучи готові на самопожертву аж до мучеництва.

174. Чому Церква є апостольська?

Церква є апостольська з огляду на своє походження, бо стоїть «на підвалині апостолів» (Еф. 2, 20); з огляду на свою науку, яка є наукою апостолів; з огляду на свій устрій, бо аж до повернення Христа її настановляють, освячують та скеровують самі Апостоли за посередництвом своїх спадкоємців, єпископів, що перебувають у єдності з наступником Петра.

175. В чому полягало завдання апостолів?

Слово апостол означає «посланець». Ісус, Посланець Отця, покликав до себе дванадцятьох із-поміж своїх учнів і призначив їх апостолами, зробивши їх вибраними свідками свого воскресіння та підвалиною своєї Церкви. Він доручив їм далі провадити свою місію, мовивши: «Як Мене послав Отець, так я посилаю Вас» (Ів. 20, 21) – і пообіцяв не покидати їх, доки не скінчиться світ.

176. Що таке апостольське спадкоємство?

Апостольське спадкоємство – це передавання посланництва та влади Апостолів через таїнство рукоположення апостольським наступникам, єпископам. Завдяки такому спадкоємству Церква, перебуваючи в сопричасті віри та життя із своїм первопочатком, протягом віків організовує свою апостольську діяльність, щоб поширювати на землі Царство Христове.

Вірні: єрархія, миряни, богопосвячене життя

177. Хто такі вірні?

Це ті, хто через Хрещення прийшов до Христа і став членом Божого народу. Ставши причасними – кожен відповідно до свого становища – до священичого, пророчого та царського служіння Христового, вони покликані виконувати місію, дану Церкві од Бога. Між ними панує справжня рівність у гідності синів Божих.

178. Як організований народ Божий?

У Церкві з божественного установлення є священнослужителі, що прийняли таїнство рукоположення і становлять церковну єрархію. Решта членів Церкви звуться мирянами. Серед одних і других є такі, що особливим чином посвятилися Богові і виконують євангельські поради – чистоти в безженстві, вбогості й послуху.

179. Навіщо Христос установив Церковну єрархію?

Христос установив церковну єрархію, щоб та від Його імени пасла народ Божий, і наділив її відповідними повноваженнями. Єрархія складається з священнослужителів: єпископів, пресвітерів та дияконів. Завдяки таїнству рукоположення єпископи та пресвітери, виконуючи своє служіння, діють від імени і в особі Христа-Голови; диякони служать народові Божому в дияконії (служінні) слова, літургії та любови.

180. Як здійснюється колегіяльний аспект церковного служіння?

За прикладом дванадцяти апостолів, яких Христос обрав разом і разом послав на місію, єдність членів церковної єрархії слугує єдності всіх вірних. Кожен єпископ справує свою службу як член єпископської колегії, що перебуває в єдності з Папою. Разом із Папою він бере участь у піклуванні про вселенську Церкву. Священики виконують своє служіння в лоні пресвітерства помісної Церкви, в єдності із своїм єпископом та під його проводом.

181. Чому церковне служіння має особистий характер?

Церковне служіння має також і особистий характер, бо з огляду на таїнство рукоположення кожен єрей відповідальний перед Христом, що вибрав його особисто й довірив йому божественне посланництво.

182. Яка є місія Папи?

Папа як єпископ Риму і наступник святого Петра є вічне й видиме начало та підвалина церковної єдности. Він намісник Христа, голова колегії єпископів і пастир усієї Церкви, над якою з божественного установлення має повну, верховну, безпосередню й усезагальну владу.

183. Яке завдання колегії єпископів?

Колегія єпископів, завжди в єдності з Папою і ніколи – без нього, також справує повну й верховну владу над Церквою.

184. Як єпископи виконують своє покликання навчати?

Єпископи як правдиві свідки апостольської віри, наділені владою Христовою, мають обов’язок у єдності з Папою вірно й авторитетно проголошувати Євангеліє всім людям. За допомогою надприродного чуття віри народ Божий під проводом живого Учительства Церкви неухильно тримається своєї віри.

185. Коли виявляється непомильність Учительства Церкви?

Ця непомильність виявляється щоразу, коли Римський Понтифік як верховний пастир Церкви або Колегія єпископів у єдності з Папою (особливо на Вселенському Соборі) проголошує своєю остаточною постановою певне вчення про віру або мораль, а також тоді, коли Папа і єпископи у своєму повсякденному учительському служінні одностайно визнають певне вчення за остаточно ухвалене. Вірні повинні приймати кожне таке вчення з шанобливою вірою.

186. Як єпископи виконують свою місію освячувати Церкву?

Єпископи освячують Церкву, уділяючи благодать Христову через служіння слова й таїнств (особливо через Євхаристію), а також через свою молитву, приклад і працю.

187. Як єпископи виконують своє завдання управляти Церквою?

Кожний єпископ як член єпископської колегії спільно з іншими єпископами, об’єднаними довкола Папи, дбає про всі помісні Церкви та про цілу Вселенську Церкву. Єпископ, якому довірена певна помісна Церква, має над нею особисту, регулярну й безпосередню владу і справує цю владу в ім’я Христа, Доброго Пастиря, в сопричасті з цілою Церквою та під проводом Петрового наступника.

188. Яке покликання вірних мирян?

Вірні з-поміж мирян покликані змагати до Царства Божого, освітлюючи й упорядковуючи мирські справи згідно з волею Божою. Так вони виконують той заклик до святости й апостольства, що звернений до всіх охрещених.

189. Яка участь мирян у священничому служінні Христа?

Миряни беруть участь у цьому служінні, коли приносять – передовсім у Євхаристії – духовну жертву, «приємну Богові, через Ісуса Христа» (1 Пт. 2, 5), присвячуючи Богові своє життя з усіма своїми ділами, свої молитви й апостольські починання, своє родинне життя й повсякденну працю, свої життєві випробування, що зносяться з терпінням, та свою тілесну й духовну потіху. Таким чином миряни, віддані Христу й помазані Духом Святим, присвячують Богові самий світ.

190. Яка участь мирян у пророчому служінні Христа?

Вони беруть участь у цьому служінні, коли з вірою приймають Слово Христове і сповіщають його світові словами та свідченням життя, євангелізаторськими та катехитичними заходами. Євангелизаторська праця мирян особливо дієва, бо провадиться в звичайних умовах мирського життя.

191. Яка участь мирян у царському служінні Христа?

Миряни причасні до Христового царського служіння, бо одержали від Нього силу перемагати гріх у світі та в собі самих – перемагати самозреченням і святістю свого життя. Миряни різними способами слугують громаді й надають моральної вартости мирським ділам та суспільним установам.

192. Що таке богопосвячене життя?

Це особливий спосіб життя, який визнає Церква. Добровільно відгукнувшись на заклик Христа, богопосвячені особи цілковито віддалися Богові і під дією Святого Духа прямують до досконалости любови. Посвячене життя характеризується виконанням євангельських порад.

193. Яка участь тих, хто живе посвяченим життям, у місії Церкви?

Особи, що живуть посвяченим життям, причиняються до місії Церкви тим, що цілковито віддають себе на службу Христові та ближнім і засвідчують надію Царства Небесного.

Вірую в сопричастя святих

194. Що значить вислів «сопричастя святих»?

Цей вислів означає насамперед спільну участь усіх членів Церкви у святощах (sancta), таких як віра, таїнства (особливо Євхаристія), харизми й інші духовні дари. В основі сопричастя лежить любов, яка «не шукає свого» (1 Кор. 13, 5), а спонукує вірних до того, щоб «усе в них було спільне» (Дії 4, 32) і зокрема, щоб своїми матеріяльними благами християни допомагали нужденним.

195. Що ще означає цей вислів?

Цей вислів означає також і ту спільність, що є між святими особами (sancti), тобто між тими, хто благодаттю Божою поєднався з померлим і воскреслим Христом. Декотрі з них іще не скінчили своєї земної мандрівки; інші, завершивши своє життя, проходять очищення, користаючи, зокрема, з допомоги наших молитов; ще інші вже втішаються славою Божою і заступаються за нас. Усі разом вони утворюють у Христі єдину родину – Церкву, на славу й на хвалу Святої Трійці.

Марія – Мати Христа, Мати Церкви

196. У якому розумінні блаженна Діва Марія є Мати Церкви?

Блаженна Діва Марія – Мати Церкви у порядку благодаті, бо породила Ісуса, Сина Божого, Голову тіла, яким є Церква. Ісус, коли вмирав на Хресті, вказав одному з учнів на Марію як на матір, мовивши: «Ось мати твоя» (Ів. 19, 27).

197. Як Діва Марія допомагає Церкві?

Після вознесення свого Сина Діва Марія молитвами допомагала молодій церкві. Так само й після свого успіння, взята на небо, вона не перестає заступатися за своїх дітей, правити нам усім за взірець віри та любови і чинити на нас благотворний вплив, джерело якого в наддостатку заслуг Христових. Вірні вбачають у ній образ і початок того воскресіння, яке їх чекає, і взивають до неї як до заступниці, помічниці, рятівниці й посередниці.

198. Яким культом Церква вшановує Діву Марію?

Церква вшановує Марію спеціяльним культом, який, однак, істотно різниться від культу поклоніння, бо поклонятися належить тільки Святій Трійці. Цей культ особливого почитання виявляється, зокрема, у богослужбових празниках, присвячених Богоматері, та в богородичних молитвах, таких, наприклад, як молитва з вервицею – «підсумок цілого Євангелія».

199. Яким чином блаженна Діва Марія є есхатологічним образом Церкви?

Дивлячись на Марію, всесвяту і вже тепер прославлену тілом та душею, ми вбачаємо в Богородиці те, чим Церква покликана бути на землі і чим вона стане, осягнувши небесну вітчизну.

«Вірую у відпущення гріхів»

200. Як відбувається прощення гріхів?

Перше й головне таїнство, конечне для відпущення гріхів, – це хрещення. Що ж до гріхів, скоєних після хрещення, то Христос установив також таїнство примирення або покаяння, за допомогою якого охрещений може примиритися з Богом і Церквою.

201. Чому Церква владна прощати гріхи?

Церква має завдання і владу розгрішувати, і цю владу надав їй сам Христос: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 22-23).

«Вірую у восресіння плоті»

202. Що означає «плоть» і в чому її важливість?

Слово плоть означає людину в її немочі та в її смертному стані. «Плоть – це основа спасіння» (Тертуліян). Справді, ми віримо в Бога, що сотворив плоть; віримо в Слово, що стало плоттю, щоб визволити плоть; віримо у воскресіння плоті, яким завершиться сотворення та відкуплення плоті.

203. Що означає «воскресіння плоті»?

Це означає, що остаточним станом людини не буде сама тільки безтілесна душа, і одного дня й наші смертні тіла повернуться до життя.

204. Який зв’язок між Христовим воскресінням і нашим?

Як сам Христос воскрес із мертвих і має життя вічне, так само останнього дня Він воскресить усіх людей, давши їм нетлінні тіла: «Вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, – воскреснуть на суд» (Ів. 5, 29).

205. Що діється з нашим тілом і нашою душею після смерти?

Після смерти, коли душа покидає тіло, саме тіло підлягає розкладові, а душа, будучи безсмертна, йде на суд Божий і чекає на те, щоб знову з’єднатися з тілом, коли воно, з поверненням Господа, воскресне вже преображене. Збагнути, як саме відбудеться воскресіння, – це понад можливості нашої уяви і нашого розуму.

206. Що означає «померти в Христі Ісусі»?

Це значить померти, маючи благодать Божу, без смертного гріха на душі. Той, хто вірує у Христа і йде за його прикладом, може обернути свою смерть на чин покори й любови до Отця. «Вірне слово: Коли ми з Ним померли, то разом з Ним будемо й жити» (2 Тим. 2, 11).

«Вірую у вічне життя»

207. Що таке життя вічне?

Це життя, що почнеться зразу після смерти. І воно не матиме кінця. Йому передуватиме подрібний суд, який учинить кожному з нас Христос, суддя живих і мертвих, а те, яким буде це життя, остаточно вирішиться на Страшному суді.

208. Що таке подрібний суд?

Це суд негайної відплати, якому кожен підлягає після своєї смерти. Безсмертна душа людини залежно від своєї віри та своїх учинків дістає від Бога відплату: або доступ до небесного блаженства, одразу чи після належного очищення, або вічне прокляття в пеклі.

209. Що мається на увазі під словом «небо»?

«Небо» – це стан найвищого й остаточного блаженства. Ті, що вмирають у благодаті Божій і не мають потреби в подальшому очищенні, збираються довкола Ісуса, Марії, ангелів та святих. Так вони утворюють небесну Церкву, члени якої споглядають Бога «обличчям в обличчя» (1 Кор. 13, 12), живуть у сопричасті любови із Святою Трійцею та заступаються за нас.

«Життя в його істині й сутності – це Отець, який через Сина в Дусі Святому мов із джерела проливає на нас свої небесні дари. З ласки своєї Він справді пообіцяв і нам, людям, божественні блага вічного життя» (св. Кирило Єрусалимський).

210. Що таке чистилище?

Чистилище – це стан тих, що померли у приязні з Богом і мають гарантоване вічне спасіння, але потребують іще певного очищення перед тим, як зможуть вступити в небесне блаженство.

211. Як ми можемо допомогти в очищенні тих душ, що перебувають у чистилищі?

В силу сопричастя святих ті вірні, що не завершили ще земної мандрівки, можуть допомогти душам у чистилищі, складаючи за них поминальні молитви (зокрема, приносячи євхаристійну жертву), а також даючи заради них милостиню, здобуваючи для них відпусти і вчиняючи покутні діла.

212. Що таке пекло?

Пекло – це вічне прокляття тих, що з власного вибору померли у смертному гріху. Головна кара пекла полягає у вічному відділенні від Бога, що в Ньому єдиному людина може мати те життя і щастя, задля яких вона була сотворена і яких прагне. Христос висловився про це так: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний» (Мт. 25, 41).

213. Як існування пекла узгоджується з безмежною добротою Божою?

Бог хоче, «щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт. 3, 9), але Він створив людину вільною і відповідальною, а тому шанує її вибір. Отже, коли людина аж до смерти вперто тримається смертного гріха, відкидаючи милостиву любов Божу, то така людина сама добровільно вилучає себе із сопричастя з Богом.

214. Що таке остаточний суд?

На остаточному (вселенському) суді Господь Ісус, повернувшись як суддя живих і мертвих, кожному з тих «праведних і неправедних» (Дії 24, 15), що всі разом зберуться перед Ним, винесе вирок блаженного життя або вічного прокляття. У висліді цього суду воскресле тіло теж дізнає тої відплати, що душа одержала на подрібному суді.

215. Коли настане цей суд?

Остаточний суд настане, коли прийде кінець світу. День і годину, коли це буде, знає тільки Бог.

216. У чому полягає наша надія на нове небо й нову землю?

Після Страшного суду самий всесвіт, визволений із неволі зіпсуття, стане причасний до слави Христової – і настане «нове небо і нова земля» (2 Пт. 3, 13). Царство Боже осягне свою повноту, і остаточно здійсниться спасенний задум Божий «об’єднати все у Христі-главі, небесне і земне» (Еф. 1, 10). Тоді нарешті Бог стане «всім у всьому» (1 Кор. 15, 28), у вічному житті.

«Амінь»

217. Що означає те «амінь», яким завершується наше визнання віри?

Єврейське слово «амінь», яким завершується також остання книга Святого Письма, деякі молитви Нового Завіту і богослужбові молитви Церкви, – це наше «так», беззастережне і впевнене, яким ми потверджуємо своє визнання віри, цілковито покладаючись на того, Хто є остаточне «Амінь» (Об. 3, 14) – на Господа Христа.

На зображеній тут картині Христос підходить до апостолів, що сидять або стоять довкола столу, і по черзі причащає їх. Цей жанр малярства демонструє ту велику євхаристійну побожність, яку Церква виявляла протягом віків.

«Sine domenico non possumus vivere» – казав священномученик Сатурнін під час одного з найлютіших гонінь на християн, яке учинив імператор Діоклетіян у 304 році нової ери. Звинувачений у тому, що разом із своєю громадою справляв Євхаристію, Сатурнін одверто визнав: «Без Євхаристії ми не можемо жити». А одна з мучениць додала: «Так, я приходила на зібрання і справляла вечерю Господню разом із моїми братами, бо я християнка» (PL 8, 707-710). За цю свою євхаристійну вірність 49 північноафриканських мучеників були засуджені на смерть. Євхаристійний Ісус – то було правдиве життя для Сатурніна та його товаришів, мучеників з Абітини у Проконсульській Африці. Вони воліли краще вмерти, ніж позбавити себе євхаристійної поживи – їжі життя вічного.

Св. Тома Аквінський мав такий звичай: ополудні він заходив у церкву і в самозабутті, з вірою в серці притулявся чолом до кивоту, щоб один-на-один поговорити з Євхаристійним Ісусом. Видатний середньовічний богослов відомий також і тим, що уклав літургію на празник Тіла Господнього, виливши в ній усю свою глибоку євхаристійну побожність.

У гімні заутрені (Verbum supernum prodiens) міститься синтез католицької євхаристійної духовности:

«Невдовзі перед тим, як зрадник видав його на смерть у руки ворогів,

Ісус подарував учням себе самого як животворну поживу,

Він дав їм у двоякому образі Тіло і Кров,

Щоб двома сутностями наситилася ціла людина.

Народившись, він подарував себе як брата,

Сидячи за трапезою – як поживу,

Помираючи – як викуп».

Тома Аквінський, назвавши Євхаристію «вершиною і найдосконалішим вираженням усього духовного життя», влучно окреслив свідомість віри католицької Церкви. Церква вірить, що Євхаристія – це жива присутність Ісуса в колі християн і конче потрібна пожива для духовного життя. Євхаристія – це наче золота нитка, що, почавшись на Тайній Вечері, пронизує і пов’язує воєдино всю багатовікову історію Церкви аж до нашого часу. Слова освячення: «Це тіло моє» і «Це кров моя» – проголошувалися завжди і всюди, в тому числі й у нацистських та сталінських таборах і в тисячах в’язниць, що існують по сьогодні. Саме на такому євхиристичному ґрунті Церква будує своє життя, свою єдність і свою місію.

Йоос ван Вассенгове, «Ісус причащає апостолів», Національна галерея Марке, Урбіно.

ЧАСТИНА ДРУГА

ОДПРАВЛЯННЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО ТАЇНСТВА

глава перша

САКРАМЕНТАЛЬНА ІКОНОМІЯ

Жертва, принесена на хресті, – це основа сакраментального доморядництва Церкви. На зображеній тут мозаїці Марія, символ Церкви, лівою рукою збирає з пробитого боку Ісусового кров і воду, символи церковних таїнств:

«Та коли підступили до Ісуса й побачили, що він уже мертвий, то голінок не перебивали йому, лиш один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров і вода» (Ів. 19, 33-34).

Cв. Августин прокоментував цей уступ так:

«Отже, Христос, Господь наш, який у стражданні своєму віддав за нас те, що взяв був од нас при народженні, на віки ставши верховним священиком, постановив, щоб була принесена жертва, і цю жертву ви можете бачити – це тіло його і кров. Його тіло, пробите списом, випустило кров і воду, і коли це сталося, були відпущені й наші гріхи. Пам’ятаючи про цю ласку, працюючи задля свого спасіння (а точніш, то Бог діє у вас, щоб спасти вас) – з пошаною і трепетом підходьте причаститися від цього олтаря. Визнайте в хлібі те саме тіло, що висіло на хресті, а в чаші – ту саму кров, що витекла з рани в Його боку. Стародавні жертвопринесення народу Божого в усьому їх різноманітті були прообразом єдиної прийдешньої жертви. Христос є водночас і агнець – з огляду на невинність своєї чистої душі – і козел – з огляду на свою плоть, що схожа на плоть гріховну. Так само й усе інше, що багатьма різними способами було провіщене у жертвопринесеннях Старого Завіту, стосується виключно до цієї жертви, об’явленої в Новому Завіті.

А отже, беріть і їжте тіло Христове, тепер, коли ви самі стали членами Христа в тілі Христовому; беріть і пийте кров Христову. Щоб не було між вами розділення, їжте те, що вас поєднує; щоб не вважати себе за маловартих – пийте ту ціну, що за вас заплачена. Так само як святі дари, коли ви їх споживаєте, перетворюються всередині вас, так само й ви перетворюєтесь у тіло Христове, коли живете в послушенстві й побожності. Напередодні своїх страстей, справляючи Пасху з учнями своїми, він узяв хліб і, поблагословив його, кажучи: Це тіло моє, що віддається за вас. Так само поблагословив і чашу, і подаючи її учням, мовив: Це кров моя Нового Союзу, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. Усе це ви читали або чули з Євангелія, та ви не знали, що Євхаристія – це і є сам Син Божий. Однак тепер із серцем, що очистилось у незаплямованому сумлінні, та з тілом, омитим чистою водою, наблизьтесь до Нього і вас осяє Його світло, і на лицях ваших не буде краски сорому» (Розважання 228 В).

Каплиця «Redemptoris mater», стінна мозаїка «Воплочення», Ватикан.

218. Що таке літургія?

Літургія – це відправлення таїнства Христового, зокрема Його пасхального таїнства. У літургії, яка є виконанням священичої місії Христа, виявляється у знаках і реально відбувається освячення людей, а таїнственне тіло Христове – як голова, так і члени – прилюдно складає Богові належну шану.

219. Яке місце займає літургія в житті Церкви?

Літургія, священнодіяння в найповнішому розумінні слова, – це та вершина, до якої змагає Церква у своєй діяльності, а водночас і джерело, з якого походить життєва сила Церкви. За допомогою літургії Христос далі провадить у Церкві, разом з Церквою і за посередництвом Церкви діло нашого спасіння.

220. У чому полягає доморядництво таїнства?

Доморядництво таїнства полягає в тому, щоб уділяти людям плоди відкуплення, відправляючи таїнства Церкви, а особливо Євхаристію, «аж поки Він не прийде» (1 Кор. 11, 26).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ПАСХАЛЬНЕ ТАЇНСТВО У ЧАСІ ЦЕРКВИ

Літургія – діло Святої Трійці

221. У якому розумінні Отець є джерело і мета літургії?

У літургії Отець обдаровує нас своїми благословеннями у Сині, воплоченому, померлому й воскреслому ради нас, і наповнює наші серця Духом Святим. Одночасно з цим Церква благословить Отця поклонінням, величанням та ділами вдячности і молить послати їй дар Сина Божого та Духа Святого.

222. Яке діло виконує в літургії Христос?

У літургії Церкви Христос насамперед ознаменовує і виконує своє пасхальне таїнство. Подарувавши апостолам Духа Святого, Спаситель уповноважив їх та їхніх наступників вершити діло спасіння за допомогою євхаристійного жертвопринесення і таїнств. А в таїнствах діє сам Христос, уділяючи свою благодать вірним усіх часів та народів.

223. Яке діло щодо Церкви виконує в літургії Дух Святий?

У літургії Дух Святий якнайтісніше співпрацює з Церквою. Він готує Церкву до зустрічі з її Господом, нагадує про Христа і являє Його християнському зібранню, уприсутнює і актуалізує таїнство Христове, об’єднує Церкву в житті та місії Христа і робить так, щоб у Церкві рясно плодоносив дар сопричастя.

Пасха Христова у святих таїнствах Церкви

224. Що таке святі таїнства і які таїнства знає Церква?

Святі таїнства – це видимі й дієві знаки благодаті, що їх установив і передав Церкві сам Христос. Через них дарується божественне життя. Таїнств є сім: хрещення, миропомазання, євхаристія, покаяння, помазання хворих (єлеопомазання), рукоположення і подружжя.

225. Який зв’язок між таїнствами і Христом?

Таїнства життя Христового становлять підоснову того, що Христос за посередництвом служителів Церкви уділяє в святих таїнствах.

«Те, що було видимого в нашому Спасителі, перейшло в Його святі таїнства» (св. Лев Великий).

226. Який зв’язок таїнств із Церквою?

Христос передав Святі таїнства своій Церкві. Це «таїнства Церкви», і то в двоякому значенні: по-перше, вони походять од неї, будучи діями Церкви, що сама є таїнство діяльности Христової, а по-друге, вони призначені для неї в тому розумінні, що вони будують Церкву.

227. Що таке знак таїнств?

Це духовна печать, що накладається на кожного, хто прийняв таїнства хрещення, миропомазання або рукоположення. Це обітниця й запорука божественного захисту. Силою цієї печаті християнин уподібнюється Христові, бере різного роду участь у Христовому священстві і стає частиною Церкви, дістаючи в ній певне становище й певну функцію. Інакше кажучи, він посвячується на те, щоб славити Бога і служити Церкві. Цю печать неможливо стерти, а тому таїнства, що позначають нею, можна прийняти тільки раз у житті.

228. Який стосунок таїнств до віри?

Таїнства не тільки мають віру за передумову, – словами й обрядами вони живлять, зміцнюють і виражають її. Відправляючи таїнства, Церква сповідує віру апостолів. Звідси й давнє прислів’я: «Lex orandi, lex credendi», тобто: Церква вірить так, як молиться.

229. Чому таїнства – дієві?

Таїнства діють ex opere operato («силою самого факту, що відбулася сакраментальна дія»), бо в них діє сам Христос. Він уділяє благодать, яку знаменує те чи інше таїнство, незалежно від особистої святости священнослужителя. А проте, плоди таїнств залежать також і від стану душі того, хто їх приймає.

230. Чому таїнства конечні для спасіння?

Для тих, хто вірить у Христа, таїнства є конечна умова спасіння, хоч і не кожному з вірних даються всі сім таїнств. У таїнствах дарується сакраментальна благодать, прощення гріхів, божественне усиновлення, уподоблення Господові Христу і приналежність до Церкви. Тих, хто приймає таїнства, зцілює і перетворює Дух Святий.

231. Що таке сакраментальна благодать?

Сакраментальна благодать – це благодать Духа Святого, що її дарує Христос і що властива кожному таїнству. Ця благодать допомагає вірному в його поступі до святости, а цим самим допомагає також і Церкві зростати в любові та свідченні правди.

232. Який зв’язок між таїнствами і життям вічним?

У таїнствах Церква, що «чекає блаженної надії і славного з'явлення великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа» (Тит 2, 13), одержує завдаток життя вічного.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ТАЇНСТВЕННЕ СПРАВЛЯННЯ ПАСХАЛЬНОЇ МІСТЕРІЇ

Відправлення церковної літургії

Хто відправляє?

233. Хто діє в літургії?

У літургії діє «весь Христос» («Christus Totus»), Голова і Тіло. Як верховний священик, Він відправляє літургію разом із своїм Тілом – Церквою небесною та земною.

234. Хто відправляє небесну літургію?

Небесну літургію відправляють ангели, святі Старого та Нового Союзів, зокрема Богоматір, апостоли, мученики і «натовп численний, перелічити який» ніхто не може, – «від усякого народу і племен, і людностей, і язиків» (Об. 7, 9). Коли ми в таїнствах справляємо містерію спасіння, то теж беремо участь у цій вічній літургії.

235. Як відправляє літургію Церква на землі?

Земна церква відправляє літургію як народ-священнослужитель, кожен з членів якого діє відповідно до свого завдання, в єдності Духа Святого: охрещені приносять себе в духовну жертву, рукоположені священики провадять відправу відповідно до свого сану, даного їм для служіння всім членам Церкви, єпископи і пресвітери діють в особі Христа – Голови.

Як відправляти?

236. Як відправляють літургію?

Літургійна відправа сплетена із знаків та символів, а їх значення, закорінене у творінні та людських культурах, уточнюється в подіях Старого Союзу і сповна розкривається в Особі та діяннях Христа.

237. Яке походження сакраментальних знаків?

Декотрі взяті з сотвореного світу (світло, вода, вогонь, хліб, вино, єлей), інші – з громадського життя (омивання, помазання, ламання хліба), ще інші – з історії спасіння у Старому Союзі (пасхальні обряди, жертвопринесення, накладання рук, освячення). Ці знаки, почасти нормативні та незмінні, використав сам Христос, і вони стали носіями діл спасіння та освячення.

238. Який зв’язок існує між діями і словами у відправленні таїнств?

У відправленні таїнств дії та слова тісно поєднані. Справді ж бо, хоч символічні дії вже самі по собі є певною мовою, треба все таки, щоб ці дії супроводилися й оживлювалися обрядовими словами. Нерозривно зв’язані як знаки і навчання, літургійні слова і дії нерозривні також і у здійсненні всього того, що вони означають.

239. Яким критеріям повинні відповідати спів та музика, що використовуються в літургійній відправі?

Спів та музика тісно пов’язані з літургійними діями і повинні відповідати таким критеріям: згідність їх текстів, узятих переважно з Писання та літургійних джерел, із католицьким віровченням; промовиста краса молитви; висока якість музики; залучення до співу людей, присутніх на відправі; відображення культурного багатства Народу Божого; і нарешті, священний і врочистий характер відправи. «Хто співає, молиться двічі» (св. Августин).

240. Яке призначення священних образів?

Образ Христа – це літургійна ікона в найповнішому розумінні слова. Всі інші ікони, що зображають Матір Божу та святих угодників, вказують на Христа, який прославляється і в Діві Марії, і в діяннях святих. Святі образи проголошують те саме євангельське послання, яке Святе Письмо передає словами, і допомагають пробуджувати й живити віру християн.

Коли відправляти?

241. Що є центром літургійного часу?

Центром літургійного часу є неділя, підвалина і стрижень цілого літургійного року, а літургійний рік сягає своєї кульмінації у щорічному Великодні, святі свят.

242. Яка функція літургійного року?

У літургійному році Церква святкує ціле таїнство Христове, від Воплочення й аж до Його повернення у славі. У визначені дні Церква з особливою любов’ю вшановує Марію, Матір Божу, та споминає святих угодників, що жили для Христа, з Христом страждали й у Христі прославились.

243. Що таке літургія годин?

Літургія годин, прилюдна і спільна молитва Церкви, – це молитва Христа разом з Його тілом, Церквою. Завдяки літургії годин Христове таїнство, яке ми святкуємо в Євхаристії, освячує і перетворює кожну мить кожного дня. Ця літургія складається головно з псалмів та інших біблійних текстів, а також із читання Отців Церкви й духовних учителів.

Де відправляти?

244. Чи потребує Церква спеціяльних місць, щоб відправляти літургію?

Поклоніння «в дусі й істині» (Ів. 4, 24), властиве для Нового Союзу, не прив’язане ні до якого конкретного місця, бо Христос – це правдивий храм Божий, і завдяки Йому окремі християни та й ціла Церква під дією Духа Святого стають храмами Бога живого. А проте Народ Божий у своєму земному бутті потребує певних місць, у яких громада вірних могла б зібратися на літургійну відправу.

245. Що таке священні споруди?

Це доми Божі, символи Церкви, яка живе в цьому місці, та небесної оселі. Це місця молитви, в яких Церква відправляє свої служби, передовсім Євхаристію, і поклоняється Христові, реально присутньому в кивоті.

246. Які особливо святі місця є всередині храмів?

Це вівтар, кивот, хранильниця священного мира та інших святих олив, трон єпископа (катедра) або пресвітера, амвон, хрещальня та сповідальниця.

Літургійні відмінності і єдність таїнства

247. Чому одно таїнство Христове Церква святкує відповідно до різних літургійних традицій?

Тому що незглибиме багатство таїнства Христового не може бути вичерпане якоюсь одною літургійною традицією. В різних народах і культурах це багатство завжди знаходило різні форми вираження, що відзначалися дивовижним розмаїттям і взаємодоповнюваністю.

248. Яка умова забезпечує єдність у різноманітності?

Це вірність апостольській традиції, тобто сопричастя у вірі й таїнствах, одержаних від апостолів, – сопричастя, знаком і запорукою якого є апостольська спадкоємність. Церква є вселенська, а отже може сполучити в своїй єдності все правдиве багатство людських культур.

249. Чи все у літургії незмінне?

У літургії, особливо в літургії таїнств, є елементи незмінні, встановлені божественним установленням, яке Церква вірно оберігає. Та є й елементи, що підлягають змінам, і їх Церква може, ба навіть повинна достосовувати до культури того чи іншого народу.

глава друга

СІМ ТАЇНСТВ ЦЕРКВИ

Сім таїнств Церкви

Хрещення

Миропомазання

Євхаристія

Покаяння

Єлеопомазання недужих

Рукоположення

Подружжя

Таїнства Церкви – це овоч спокутної жертви Ісусової, принесеної на хресті. На цьому триптиху зображена Церква, а в ній відправляються сім таїнств. У центрі понад усім височить хрест. Під розп’яттям – знесилена Марія, її підтримує Іван, поряд – побожні жінки. У глибині священик, що виконує богослужіння, підносить над головою освячену облатку на знак того, що хресна жертва знову повторюється у євхаристійній відправі під образами вина і хліба.

На лівій частині триптиху, що зображує боковий вівтар, показані таїнства хрещення, миропомазання, яке уділяє єпископ, та покаяння. На правій частині – таїнство рукоположення, яке теж виконує єпископ, і таїнства шлюбу та єлеопомазання недужих.

Роґір ван дер Вейден, триптих «Сім таїнств», Королівський музей красних мистецтв, Антверпен.

250. На які категорії поділяються таїнства Церкви?

Вони поділяються на таїнства християнського втаємничення (хрещення, миропомазання та євхаристія), таїнства уздоровлення (покаяння та єлеопомазання недужих) і таїнства, що слугують сопричастю й місії (рукоположення і подружжя). Кожне таїнство пов’язане з важливими аспектами християнського життя. Всі таїнства підпорядковані євхаристії «як властивій їм меті» (св. Тома Аквінський).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ТАЇНСТВА ХРИСТИЯНСЬКОГО ВТАЄМНИЧЕННЯ

251. Як відбувається християнське втаємничення?

Через таїнства, що становлять основу християнського життя: вірні, вдруге народжені у хрещенні, зміцнюються в вірі миропомазанням і живляться від євхаристії.

Таїнство хрещення

252. Як називають перше таїнство втаємничення?

Його назва – це, передовсім, «хрещення», на означення головного обряду, за допомогою якого це таїнство виконують: по-грецькому «хрестити», βαπτἱζειν, означало «занурювати» в воду. Охрещуваний занурюється у смерть Христа і виходить із неї як «нове створіння» (2 Кор. 5, 17). Це таїнство називається також «купіллю відродження і відновлення Святого Духа» (Тит. 3, 5) або «просвітленням», бо охрещений стає «сином світла» (Еф. 5, 8).

253. Які прообрази хрещення є у Старому Завіті?

У Старому Союзі можна знайти багато прообразів хрещення: вода як джерело життя і смерти; Ноїв ковчег, на якому Ной з родиною врятувалися водою; перехід через Червоне Море, що визволив Ізраїль з неволі єгипетської; перехід через Йордан, що ввів Ізраїль ув обіцяну землю, яка є образом життя вічного.

254. Хто виконав усе те, що було передвіщене в цих прообразах?

Ісус Христос, який на початку свого громадського життя прийняв у водах Йордану хрещення від Івана Хрестителя. На хресті з Його пробитого боку витекла кров і вода, символи хрещення та євхаристії, а після свого воскресіння Він доручив апостолам таке завдання: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19-20).

255. З якого часу і кому Церква уділяє хрещення?

Починаючи з дня П’ятдесятниці Церква уділяє хрещення усім, хто вірує в Ісуса Христа.

256. У чому полягає основний обряд хрещення?

Основний обряд хрещення полягає в тому, що оглашеного занурюють у воду або поливають йому голову водою, вимовляючи при цьому імена Отця, Сина і Духа Святого.

257. Хто може прийняти хрещення?

Прийняти хрещення може кожний, хто ще не був охрещений.

258. Чому Церква хрестить дітей?

Бо вони родилися в первородному гріху, а отже їх треба визволити з-під влади Лукавого і впровадити в царство свободи синів Божих.

259. Що вимагається від охрещуваного?

Від кожного охрещуваного вимагається визнання віри, яке вимовляє або він особисто, якщо хреститься дорослий, або його батьки і служителі Церкви, якщо хрестять дитину. Хресний батько з хресною матір’ю, як і вся церковна громада теж несуть частину відповідальности за підготову оглашенного до хрещення (катехуменат) і подальший розвиток його віри та одержаної в хрещенні благодаті.

260. Хто може хрестити?

Як правило хрещення уділяють єпископи та пресвітери, а в латинській Церкві також і диякони. У разі потреби хрестити може кожний, якщо тільки він має намір зробити те саме, що робить Церква. Він проливає воду на голову оглашенного і промовляє троїчну хрещальну формулу: «Я хрещу тебе в ім’я Отця і Сина і Духа Святого».

261. Чи хрещення конечне для спасіння?

Хрещення є конечна умова спасіння для всіх тих, кому проголошувалось Євангеліє і хто має можливість попрохати про уділення цього таїнства.

262. Чи можна спастися без хрещення?

Христос умер задля спасіння всіх, а тому можуть спастися й без хрещення ті, хто загинув за віру (хрещення кров’ю), оглашенні, а також усі ті, хто під дією благодаті, не знаючи Христа і Церкви, щиро шукає Бога і намагається чинити Його волю (хрещення через добру волю). Що ж до дітей, померлих без хрещення, то Церква у своїй літургії повіряє їх милосердю Господньому.

263. Які є наслідки хрещення?

Хрещення скасовує первородний гріх, усі особисті гріхи та покуту, що належалася б за них. Охрещений стає учасником триєдиного божественного життя через святотворну благодать, благодать оправдання, що приводить до Христа та Його Церкви, а також учасником священничого служіння Христового. Хрещення стає основою для сопричастя з усіма християнами, дає охрещеному богословські чесноти і дари Духа Святого. Охрещений назавжди належить Христові: він позначений невитравною печаттю Христовою (знаком).

264. Яке значення християнського імени, одержаного при хрещенні?

Це ім’я дуже важливе, адже Бог знає кожну людину на ім’я, тобто в її неповторності. Разом із хрещенням християнин приймає від Церкви нове ім’я, і краще, щоб це було ім’я святого, який би правив для охрещеного за взірець святости й заступався б за нього перед лицем Бога.

Таїнство миропомазання

265. Яке місце миропомазання в божественному плані спасіння?

У Старому Союзі пророки звістували, що Дух Святий буде зісланий на жданого Месію та весь месіянський народ. Усе життя й уся місія Христова розгорталися в повній єдності з Духом Святим. Апостоли одержали Духа Святого в день П’ятдесятниці і проголошували «величні діла Божі» (Дії 2, 11). Тим, кого вони хрестили, апостоли через накладення рук передавали свій дар Духа. Протягом століть Церква не переставала жити в Дусі Святому й передавати Духа своїм синам.

266. Чому таїнство називається миропомазання або конфірмація?

Воно назване миропомазанням, бо відповідний обряд полягає в помазанні святим миром. А конфірмацією (від латинського слова confirmare – зміцнювати, потверджувати) воно зветься тому, що зміцнює і потверджує одержану в часі хрещення благодать.

267. Який є головний обряд миропомазання?

Головний обряд миропомазання полягає в помазанні святим миром (олією, змішаною з бальзамом і освяченою від єпископа). Виконуючи помазання, священнослужитель накладає руки й промовляє відповідні сакраментальні слова. На Заході помазується чоло охрещеного і промовляються слова: «Прийми печать дарованого тобі Духа Святого». У східних Церквах візантійського обряду помазуються також і інші частини тіла з словами: «Печать дару Духа Святого».

268. Які наслідки миропомазання?

Наслідком миропомазання є пролиття Духа Святого на певного християнина, таке саме, як було під час П’ятдесятниці. Це пролиття Духа залишає на душі невитравний знак і зумовлює зростання одержаної в хрещенні благодаті; глибше закорінює нас у Божому синівстві; ще тісніше пов’язує нас із Христом і Його Церквою; зміцнює в душі дари Духа Святого; дарує особливу силу, щоб засвідчувати християнську віру.

269. Хто може приймати це таїнство?

Це таїнство може й повинен прийняти кожний, хто вже охрестився. Щоб миропомазання було дієве, треба приймати його, перебуваючи в стані благодаті.

270. Хто є служителем миропомазання?

Первісним служителем миропомазання є єпископ. У цьому виявляється зв’язок помазуваного з Церквою в її апостольському аспекті. Коли миропомазання уділяє пресвітер – як це звичайно буває на Сході, а в особливих випадках і на Заході – тоді зв’язок з єпископом та Церквою виражений в особі пресвітера, єпископського помічника, та у святому мирі, яке освятив сам єпископ.

Таїнство євхаристії

271. Що таке євхаристія?

Це жертва тіла і крови Господа Ісуса, яку Він установив для того, щоб увічнити аж до часу свого повернення жертву, принесену на хресті, – установив, доручивши Церкві споминати свою смерть і воскресіння. Це знак єдности, зв’язок любови, пасхальна трапеза, під час якої ми приймаємо Христа як поживу, душа наша сповнюється благодаттю і ми одержуємо запоруку життя вічного.

272. Коли Ісус установив євхаристію?

Він установив її у святий четвер, «тої ночі, коли його видано» (1 Кор. 11, 23), справляючи Тайну Вечерю з своїми апостолами.

273. Як Він установив її?

Зібравши своїх апостолів за вечерею, Ісус узяв хліб, переломив його і дав їм, мовивши: «Беріть і їжте всі: це тіло моє, що за вас віддається». Тоді взяв у руки чашу з вином і мовив їм: «Беріть і пийте всі: ця чаша – це новий і вічний завіт у моїй крові, що проливається за вас на прощення гріхів. Чиніть це на спомин про мене».

274. Яке значення Євхаристії в житті Церкви?

Євхаристія – це джерело й вінець усього християнського життя. У євхаристії сягає своєї вершини святотворне діяння Бога на нас і наше поклоніння Богові. Вона вміщує в собі весь духовний скарб Церкви – самого Христа, нашу Пасху. Євхаристія виражає і породжує сопричастя божественного життя і єдність Народу Божого. За допомогою євхаристійної відправи ми вже тепер беремо участь у небесній літургії й наперед втішаємося життям вічним.

275. Як називається це таїнство?

Незглибиме багатство цього таїнства виражається в різних назвах, що відображають різні його аспекти. Найпоширеніші назви це: євхаристія, Служба Божа, вечеря Господня, ламання хліба, євхаристійна відправа, спомин страстей Господніх, спомин смерти й воскресіння Господа, свята жертва, свята й божественна літургія, святі тайни, найсвятіше таїнство олтаря, святе причастя.

276. Яке місце євхаристії в божественному плані спасіння?

У Старому Союзі євхаристія була провіщена передовсім у щорічній пасхальній вечері, під час якої євреї споживали опрісноки на спогад про поспішний вихід із Єгипту, що приніс їм визволення з неволі. Ісус проголосив євхаристію у своєму вченні й установив її, справивши з апостолами Тайну Вечерю під час пасхальної трапези. Церква, вірна наказові Господа: «Це чиніть на спомин про мене» (1 Кор. 11, 24), завжди відправляла й відправляє Євхаристію, особливо в неділю, в день воскресіння Господнього.

277. Як відправляють євхаристію?

Відправа складається з двох важливих частин, що становлять єдиний акт поклоніння: літургії Слова, яка полягає в читанні та слуханні Слова Божого, і євхаристійної літургії, яка включає в себе принесення хліба й вина, молитву або анафору, що містить слова освячення, та саме причастя.

278. Хто є служителем євхаристійної відправи?

Належно висвячений священнослужитель (єпископ або пресвітер), що діє в особі Христа – Голови та від імени Церкви.

279. Які елементи є істотні й конечні для того, щоб справити євхаристію?

Тільки пшеничний хліб і виноградне вино.

280. У якому розумінні євхаристія є спомином про жертву Христову?

Євхаристія є спомин у тому розумінні, що вона уприсутнює й актуалізує ту жертву, що Христос заради нас, людей, раз і назавжди приніс Отцеві на хресті. Жертовний характер Євхаристії виявляється вже в самих тих словах, якими її установлено: «Це тіло моє, що за вас віддається» і «Ця чаша – це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається» (Лк. 22, 19-20). Хресна жертва і жертва євхаристії – це одна й та сама жертва. Обидві жертви складає та сама особа, і жертвується в обох випадках те саме, різниться тільки спосіб жертвопринесення: кривавий – на хресті, безкровний – у євхаристії.

281. Яким чином Церква бере участь у євхаристійній жертві?

У Євхаристії жертва Христа стає жертвою також і членів Його тіла. Життя, хвала, страждання, молитва та праця вірних поєднуються з Христовими. Як жертва Євхаристія приноситься за всіх вірних, живих і мертвих, щоб спокутувати гріхи людей і одержати від Бога земні та духовні блага. У жертві Христовій бере участь і небесна церква.

282. Яким чином Ісус присутній у євхаристії?

Ісус Христос присутний у євхаристії унікальним і ні з чим незрівнянним способом. Він присутний правдиво, реально, сутнісно: своїм тілом і своєю кров’ю, своєю душею і своєю божественною природою. А отже, в Євхаристії таємничим чином, під образами хліба й вина присутній весь Христос: і Бог, і людина.

283. Що таке переісточення?

Переісточення означає перетворення всієї сутности хліба на сутність тіла Христового, а всієї сутности вина – на сутність Його крови. Це перетворення відбувається під час євхаристійної молитви, завдяки діянню слова Христового та Духа Святого. При цьому всі доступні для чуттів характеристики хліба та вина, тобто «євхаристійних образів», лишаються незмінні.

284. Чи ламання хліба ділить Христа?

Ні, ламання хліба не ділить Христа: у кожному з євхаристійних образів і в кожній їх частинці присутній цілий Христос.

285. Доки триває євхаристійна присутність Христа?

Доти, доки існують євхаристійні види.

286. Яка шана належиться таїнству Євхаристії?

Церква – чи то під час євхаристійної відправи, чи то поза нею – вшановує Євхаристію культом поклоніння (latria), який застережений виключно для Бога. Церква з якнайбільшою турботою зберігає освячені облатки, приносить їх недужим та всім іншим, хто неспроможний був узяти участь у Службі Божій, виставляє їх на врочисте пошанування вірним, носить їх у процесіях і закликає частіше поклонятися Найсвятішому Таїнству, що зберігається в кивоті.

287. Чому Євхаристія – це пасхальний бенкет?

Євхаристія – це пасхальний бенкет, бо Христос, таїнственно справляючи свою Пасху, дарує нам своє тіло і свою кров, подає їх нам як їжу і питво, єднає нас із собою та одне з одним у своєму жертвопринесенні.

288. Що символізує вівтар?

Вівтар символізує самого Христа, присутнього водночас як жертва за наше примирення (вівтар – хресна жертва) і як дана нам небесна пожива (вівтар – євхаристійна трапеза).

289. Коли Церква каже брати участь у Службі Божий?

Церква зобов’язує вірних брати участь у Службі Божій в неділі та свята, а крім того радить робити це також і в інші дні.

290. Коли треба приймати святе причастя?

Церква радить вірним, що беруть участь у Службі Божий, щоб вони щоразу, належно приготувавшись, приступали й до святого причастя. Будь що будь, вірні зобов’язані причащатися принаймні раз на рік, на Великдень.

291. Що треба для того, щоб прийняти святе причастя?

Щоб прийняти святе причастя треба, щоб людина повною мірою вступила в лоно католицької Церкви і перебувала в стані благодаті, тобто не мала на душі смертного гріха. Хто має свідомість того, що вчинив тяжкий гріх, повинен, перш ніж приступати до причастя, прийняти таїнство покаяння. Важливою умовою є також зосереджений і молитовний настрій, додержання – на знак пошани до Христа – призначеного від Церкви посту і зовнішньої постави (рухів, убрання).

292. Які плоди святого причастя?

Святе причастя посилює наше єднання з Христом та Його Церквою, зберігає й оновлює те життя благодаті, що ми одержали у хрещенні й миропомазанні, допомагає нам зростати в любові до ближнього. Утверджуючи нас у любові, воно скасовує легкі гріхи й оберігає нас від тяжких гріхів у майбутньому.

293. У яких випадках можна уділяти святе причастя іншим християнам?

Католицькі священнослужителі мають законне право уділяти святе причастя членам східних Церков, що не перебувають у повній єдності з католицькою Церквою, якщо ті прохають причастя добровільно і належно до нього приготувалися. Що ж до членів інших церковних спільнот, то католицькі служителі мають право причащати тільки тих, котрі прохають причастя з поважної причини та з власної волі, належно приготовані до нього і поділяють католицьке віровчення про це таїнство.

294. Чому євхаристія – це «запорука майбутньої слави»?

Тому що євхаристія наповнює нас благодаттю та небесним благословенням, додає нам сили для нашої мандрівки цим життям і запалює нас прагненням життя вічного, уже тепер поєднуючи нас із Христом, що сидить праворуч Отця, з небесною Церквою, з блаженною Дівою Марією та всіма святими.

У євхаристії ми ламаємо «той єдиний хліб, що є ліками безсмертя, протиотрутою від смерти, щоб жити вічно в Ісусі Христі» (св. Ігнатій Антіохійський)

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ТАЇНСТВА УЗДОРОВЛЕННЯ

295. Чому Христос установив таїнства покаяння та помазання хворих?

Христос, лікар душі й тіла, установив їх тому, що нове життя, яке Він нам подарував у таїнствах християнського втаємничення, може занепасти й навіть загинути через гріх. Тому Христос хотів, щоб Церква й далі провадила свою працю зцілення та спасіння через оці два таїнства.

Таїнство покаяння та примирення

296. Як називається це таїнство?

Його називають таїнством покаяння, примирення, прощення, сповіді або навернення.

297. Навіщо тим, хто вже охрещений, таїнство примирення?

Нове життя у благодаті, одержане при хрещенні, не усунуло ані немочі людської природи, ані людської схильности грішити (тобто похоті). Христос установив це таїнство для навернення охрещених, що віддалилися від Нього через гріх.

298. Коли було встановлене це таїнство?

Воскреслий Господь установив це таїнство, коли ввечері в день Пасхи явився своїм апостолам і сказав їм: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20, 22-23).

299. Чи охрещені мають потребу в наверненні?

Христовий заклик до навернення повсякчас лунає в житті охрещених. Для церкви навернення – це безперевна й наполеглива праця, бо хоч вона й свята, але в лоні її – грішники.

300. Що таке внутрішнє покаяння?

Це всі переживання «сокрушенного серця» (Пс. 51, 19), яке божественна благодать спонукує відгукнутися на милосердну любов Божу. Внутрішнє покаяння передбачає біль і відразу до скоєних гріхів, твердий намір більше не грішити і віру в Божу допомогу. Джерело цього покаяння – в надії на Боже милосердя.

301. У яких формах може виявлятися покаяння в житті християнина?

Покаяння виявляється в різноманітних формах, а зокрема в постах, молитвах і милостині. Ці та багато інших форм покаяння християнин може практикувати у своєму повсякденному житті, а особливо під час великого посту та в покутний день – у п’ятницю.

302. Які найголовніші елементи таїнства примирення?

Їх два: певні дії з боку людини, яка навернулася під впливом Духа Святого, і розгрішення, одержане від священика, який іменем Христа дає прощення і визначає спосіб, як спокутувати гріхи.

303. Що вимагається від каянника?

По-перше, старанний іспит сумління. По-друге, глибоке розкаяння (жаль про скоєне), яке буває досконале – коли вмотивоване любов’ю до Бога, і недосконале – коли викликане іншими мотивами, і яке передбачає намір більше не грішити. По-третє, сповідь, яка полягає в осудженні власних гріхів перед лицем священика, і по-четверте, спокутування, тобто певні покаянні діла, що їх сповідник визначає каянникові для того, щоб виправити шкоду, завдану гріхом.

304. З яких гріхів треба сповідатися?

Треба сповідатися з усіх не висповіданих іще тяжких гріхів, про які людина згадає після ретельного іспиту сумління. У звичайних умовах сповідання тяжких гріхів – це єдиний спосіб дістати прощення.

305. Коли вірні зобов’язані сповідатися з тяжких гріхів?

Кожний вірний, що досяг віку розсудливости, має обов’язок сповідатися з учинених тяжких гріхів хоча б раз на рік. У всякому разі, він повинен висповідатися перед тим, як приступати до святого причастя.

306. Чому легкі гріхи теж можуть бути предметом таїнства сповіді?

Церква наполегливо радить сповідатися також і з легких гріхів, хоч це й не є конче потрібне. Така сповідь допоможе нам виробити правильне сумління і краще боротися з нашими лихими схильностями, щоб ми могли уздоровитися силою Христовою і поступувати в житті Духа.

307. Хто є служителем цього таїнства?

Христос доручив служіння примирення своїм апостолам, їх наступникам – єпископам, та єпископським помічникам – пресвітерам, що стали, таким чином, інструментами Божого милосердя і справедливости. Вони справують свою владу прощати гріхи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

308. За ким застережене право прощати деякі найтяжчі гріхи?

Відпущення деяких особливо тяжких гріхів (зокрема тих, що караються відлученням) застережене за Апостольським Престолом, місцевим єпископом або вповноваженими від них пресвітерами. А проте, коли грішникові загрожує смерть, кожний священик може відпустити йому будь-який гріх або й зняти з нього відлучення.

309. Чи сповідник зобов’язаний берегти таємницю?

З огляду на велич і делікатність свого служіння та з поваги до людської особи кожний сповідник зобов’язаний, без ніяких винятків і під страхом якнайтяжчої кари, берегти сакраментальну печать, тобто зберігати в цілковитій таємниці всі ті гріхи, в яких людина зізнається на сповіді.

310. Які плоди таїнства покаяння?

Плоди покаяння це: примирення з Богом, а отже й прощення гріхів; примирення з Церквою; відновлення стану благодаті, якщо він був утрачений; скасування вічної кари, що мала бути покаранням за смертні гріхи, і бодай часткове скасування дочасних кар, зумовлених гріхом; мир і спокій сумління, духовна потіха; зростання духовної сили, потрібної для християнської боротьби.

311. Чи справді в деяких випадках допускається спільна сповідь і колективне розгрішення?

У разі конечної потреби (наприклад під загрозою неминучої смерти) можна вдатися до громадського відправлення таїнства примирення із спільною сповіддю й колективним розгрішенням, шануючи при цьому приписи Церкви і маючи на увазі, що як тільки з’явиться можливість, тяжкі гріхи повинні бути висповідані індивідуально.

312. Що таке відпусти?

Відпусти – це скасування перед лицем Бога дочасної кари за гріхи, вже прощені під оглядом провини. За певних умов вірний може набути відпусти для себе самого або для померлих через посередництво Церкви, що, як служителька відкуплення, розподіляє багатство заслуг Христа і святих.

Таїнство єлеопомазання недужих

313. Яке ставлення до хвороби у Старому Завіті?

У Старому Завіті людина, вражена хворобою, пізнає свою обмеженість і водночас відчуває, що хвороба таємниче пов’язана з гріхом. Пророки здогадувалися, що хвороба може бути покутою за наші гріхи та гріхи інших. А отже, людина переживала свою хворобу перед Богом і саме в Нього благала вздоровлення.

314. Яке значення Ісусового співчуття до хворих?

Співчуття Ісуса до хворих і численні випадки, коли Він уздоровлював недужих, – це виразний знак того, що разом з Ним прийшло Царство Боже, а отже й перемога над гріхом, стражданнями і смертю. Своїми страстями та смертю Ісус надав нового сенсу нашим стражданням – в поєднанні із стражданнями Ісуса вони можуть стати засобом очищення і спасіння для нас та для інших.

315. Як Церква ставиться до хворих?

Церква одержала від Господа наказ уздоровлювати недужих і старається виконати його, піклуючись про хворих і супроводжуючи це піклування молитвами заступництва. А головне, Церква має для хворих особливе таїнство, яке установив Христос і про яке говорить св. Яків: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних, і хай вони помоляться над ним, намастивши його олією в ім’я Господнє» (Як. 5, 14-15).

316. Хто може приймати таїнство єлеопомазання?

Його можуть приймати ті вірні, що через старість або хворобу опинилися перед загрозою смерти. Той самий вірний може прийняти його знову, коли виявиться, що хвороба загострилася, або коли його спіткає інша тяжка недуга. Цьому таїнству, якщо це можливо, повинна передувати індивідуальна сповідь хворого.

317. Хто уділяє це таїнство?

Це таїнство можуть уділяти тільки священнослужителі (єпископи і пресвітери).

318. Як відправляють це таїнство?

Чоло і руки хворого помазують оливою, що її благословив єпископ (так у римському обряді, а в інших обрядах можуть помазуватися й інші частини тіла). Це супроводжується молитвою священика, який благає Бога про особливу благодать цього таїнства.

319. Які плоди цього таїнства?

У цьому таїнстві дається особлива благодать, що якнайтісніше зближує хворого із страстями Христовими – заради його власного добра й добра цілої Церкви – даруючи йому розраду, мир і мужність, а також прощення гріхів, якщо хворий не мав можливости висповідатися. Іноді, якщо бажає Бог, це таїнство призводить до відновлення фізичного здоров’я. У кожному разі, єлеопомазання готує хворого до переходу в Дім Отця.

320. Що таке напуття?

Це Євхаристія, що уділяється людині, яка ось-ось має покинути земне життя й готується перейти в життя вічне. Прийняте під час переходу з цього світу до Отця, причастя тілом і кров’ю померлого й воскреслого Христа стає зародком вічного життя і запорукою воскресіння.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ТАЇНСТВА, ЩО СЛУГУЮТЬ СОПРИЧАСТЮ ТА МІСІЇ

321. Які таїнства слугують сопричастю й місії?

Два таїнства, Рукоположення і Подружжя, дають виняткову благодать для особливої місії всередині Церкви – місії, що служить на збудування Народу Божого. Зокрема ці два таїнства допомагають утвердженню церковного сопричастя та спасінню інших.

Таїнство рукоположення в священний сан

322. Що таке таїнство рукоположення?

Це таїнство, завдяки якому та місія, яку Христос доручив своїм апостолом, виконується й виконуватиметься в Церкві аж до кінця часів.

323. Чому в деяких мовах це таїнство називається ординацією?

По-латині ordо означає певний церковний стан, до якого можна вступити через спеціяльне посвячення (ординацію). Завдяки особливому дару Духа Святого це посвячення дає змогу іменем і силою Христа справувати священну владу на службі Народові Божому.

324. Яке місце таїнства рукоположення в божественному плані спасіння?

У Старому Союзі прообразом цього таїнства було служіння левітів, а також Аронове священство й уряд сімдесятьох старших (Чс. 11, 25). Ці прообрази знайшли своє сповнення в Ісусі Христі, який, принесений у жертву на хресті, став «єдиним посередником між Богом і людьми» (1 Тим. 2, 5), «архиєреєм за чином Мелхиседека» (Євр. 5, 10). Єдине священство Христове присутнє у священстві служебному.

«Тільки Христос є справжній священик, усі інші – його служителі» (св. Тома Аквінський).

325. З який ступенів складається таїнство рукоположення?

Це таїнство складається з трьох ступенів, кожен з яких має свою незамінну роль ув органічній структурі Церкви: єпископату, пресвітеріяту і дияконату.

326. Які плоди єпископського свячення?

Через єпископське свячення уділяється вся повнота таїнства рукоположення. Висвячення робить єпископа законним наступником апостолів і членом єпископської колегії, що разом із папою та іншими єпископами повинен дбати про всі Церкви, а також надає йому владу навчати, освячувати й управляти.

327. У чому полягає служіння єпископа в довіреній йому помісній Церкві?

Єпископ, якому довірено помісну Церкву, є видимим началом і основою єдности цієї Церкви. Як намісник Христовий він справує над своєю Церквою пастирську владу, послуговуючись допомогою пресвітерів та дияконів.

328. Які плоди пресвітерського свячення?

Помазання Духом позначає пресвітера незгладимою духовною печаттю, уподібнює його до Христа-священика і дає йому здатність діяти від імени Христа – Голови. Як помічник єпископського стану він висвячений на те, щоб проповідувати Євангеліє, відправляти божественний культ, а передовсім євхаристію, яка власне й надає сили його служінню, і бути пастирем вірних.

329. Як пресвітер виконує своє служіння?

Хоч він і висвячений на вселенську місію, пресвітер виконує своє служіння у помісній Церкві, у братерстві таїнства з іншими пресвітерами, що разом утворюють «пресвітерат» і спільно з єпископом та під єпископським керівництвом несуть відповідальність за помісну Церкву.

330. Які плоди дияконського свячення?

Диякон, що має за взірець Христа, слугу всіх, висвячується для служіння Церкві, яке він виконує під проводом свого єпископа в таких царинах, як проповідь Слова Божого, поклоніння Богові, пастирське напучення та діла милосердя.

331. Як відправляють таїнство рукоположення?

На кожному з трьох ступенів таїнство рукоположення відправляють так: єпископ накладає руки на голову висвячуваного і промовляє врочисту посвятну молитву. Цією молитвою єпископ прохає Бога пролити на висвячуваного особливу благодать і послати йому дари Божі, відповідні до його служіння.

332. Хто може уділяти це таїнство?

Усі три ступені таїнства рукоположення можуть уділяти тільки правочинно висвячені єпископи як спадкоємці апостолів.

333. Хто може прийняти це таїнство?

Правочинно прийняти це таїнство може тільки охрещена особа чоловічої статі, – Церква вважає себе зв’язаною таким вибором, який зробив сам Господь. Ніхто не має права жадати, щоб йому вділили таїнство рукоположення, – церковна влада сама повинна визнати певного вірного придатним для служіння.

334. Чи від того, хто приймає це таїнство, вимагається обітниця безженства?

Для висвячення на єпископство конечна є обітниця безженства. На пресвітерів у латинській Церкві визначаються як правило нежонаті чоловіки, що мають намір зберегти безженство «задля Царства Небесного» (Мт. 19, 12). У східних Церквах священикам не дозволяється женитися після висвячення в сан. На диякона можна висвячувати й жонатих чоловіків.

335. Які плоди таїнства рукоположення?

У цьому таїнстві дається особлива благодать Духа Святого, яка – відповідно до ступеня таїнства – уподібнює рукоположеного до Христа в Його троякому служінні священика, пророка і царя. Висвячення накладає невитравну духовну печать, а тому його не можна повторити, так само як не може бути й тимчасового висвячення.

336. Якою владою виконується служебне священство?

Рукоположені священнослужителі, виконуючи своє служіння, промовляють і діють не власною волею і не з наказу чи доручення громади, а в особі Христа – Голови та від імени Церкви. Тому служебне священство істотно і якісно різниться від загального священства вірних, якому з Господнього установлення воно повинно служити.

Таїнство подружжя

337. Який є Божий задум щодо чоловіка й жінки?

Бог є любов, Він сотворив людину, керуючись любов’ю, і зробив любов покликанням людини. Сотворивши чоловіка й жінку, Він покликав їх у подружжі до інтимної спільности життя й любови, «так що вони не будуть більше двоє, лиш одно тіло» (Мт. 19, 6). Благословивши їх, Бог мовив: «Будьте плідні й множтеся» (Бт. 1, 28).

338. З якою метою було встановлене подружжя?

Подружній союз чоловіка й жінки, заснований і впорядкований законодавчою волею Творця, з природи своєї підпорядкований єднанню й добру обох сторін, а також народженню й вихованню дітей. Згідно з первісним планом Божим подружній союз є нерозривний, як це ствердив сам Ісус Христос: «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мр. 10, 9).

339. Яку загрозу для подружжя несе з собою гріх?

Через первородний гріх, що потяг за собою розпад богоданого сопричастя між чоловіком і жінкою, подружньому союзові дуже часто загрожує небезпека незгод і невірности. А проте Бог у безмежному милосерді своєму дарує чоловіку й жінці свою благодать, щоб вони могли поєднати свої життя відповідно до первісного божественного задуму.

340. Яка наука про подружжя міститься у Старому Завіті?

Через педагогію Закону і пророків Бог допомагав своєму народові приходити до зрілого усвідомлення єдности й нерозривности подружжя. Шлюбний союз Бога з Ізраїлем підготував і провістив Новий Союз, що Син Божий, Ісус Христос, уклав із Церквою, своєю нареченою.

341. Як Христос оновив подружжя?

Ісус Христос не тільки відновив первісний, бажаний Богові порядок, а й подарував людям благодать, що дає змогу з новою гідністю жити в подружжі як у таїнстві. Це таїнство є знаком подружньої любові Христа до Церкви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву» (Еф. 5, 25).

342. Чи подружжя обов’язкове для всіх?

Ні, подружжя не є обов’язкове для всіх. Декотрих чоловіків і жінок Бог закликав наслідувати Ісуса Христа і жити в безшлюбності задля Царства Небесного. Ці особи відмовляються від такого великого блага, як подружжя, щоб дбати про справи Господа і старатися бути Йому приємними, ставши символом абсолютного першенства любови до Христа й ревного очікування на Його славне повернення.

343. Як відправляють таїнство подружжя?

Подружжя надає чоловікові й жінці певний публічний статус у житті Церкви, а тому літургійна відправа відбувається прилюдно, в присутності священика (або уповноваженого від Церкві свідка) та інших свідків.

344. Що таке згода на шлюб?

Згода на шлюб – це ясно висловлена воля чоловіка й жінки безповоротно подарувати себе одне одному для того, щоб жити в союзі вірної та плідної любови. Саме ця згода й утворює подружжя, а тому вона є обов’язкова і незамінна для укладення шлюбу. Щоб подружжя було правочинне, згода повинна мати за предмет правдиве, не фіктивне подружжя і бути вільним та свідомим людським актом, а не вимушеним за допомогою тиску чи насильства.

345. Що робити, якщо особа католицького визнання хоче побратися з некатоликом?

Щоб бути правочинним, мішаний шлюб (між католиком і охрещеним некатоликом) потребує дозволу церковної влади. Шлюб з особою іншої релігії (між католиком і неохрещеним) для своєї правочинности потребує спеціяльної санкції. В кожному разі, важливо, щоб чоловік і жінка не заперечували проти основних властивостей і цілей подружжя і щоб той із подружжя, хто є католицького визнання, з відома іншого потвердив своє зобов’язання берегти віру й забезпечувати дітям хрещення та католицьке виховання.

346. Які плоди таїнства подружжя?

Таїнство подружжя створює між чоловіком і жінкою вічний і винятковий зв’язок. Згоду на шлюб скріплює сам Бог. Тому укладений і зреалізований шлюб двох охрещених осіб ніколи не може бути розірваний. Крім того, це таїнство дає чоловікові й жінці особливу благодать, яка допомагає досягати святости в подружньому житті, з відповідальністю приймати від Бога дітей і виховувати їх.

347. Які є найтяжчі гріхи проти таїнства подружжя?

Це подружня зрада; полігамія, що суперечить рівній гідності чоловіка й жінки, а також єдності й виключності подружньої любови; відмова від плідности, яка позбавляє подружнє життя такого дару, як діти; і розлучення, що є запереченням нерозривности шлюбу.

348. Коли Церква допускає фізичне відокремлення чоловіка й жінка?

Церква допускає фізичне відокремлення чоловіка й жінки, якщо з певних поважних причин їх співжиття стало неможливе. А проте Церква ніколи не перестає бажати їхнього примирення. Доки триває шлюб, ні чоловік, ні жінка не може укласти нового союзу, якщо тільки подружжя не було уневажнене рішенням церковної влади.

349. Яке ставлення Церкви до тих, хто розлучився й одружився знову?

Будучи вірна Господеві, Церква не може визнати за подружжя цивільний союз розлучених осіб. «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого – чужоложить» (Мр. 10, 11-12). Церква виявляє пильну турботу про таких осіб, запрошуючи їх жити вірою, молитися, чинити діла милосердя й давати християнське виховання дітям. Але ці особи не можуть одержувати відпущення гріхів, приступати до причастя й виконувати певні церковні обов’язки, доки триває така ситуація, що об’єктивно суперечить закону Божому.

350. Чому християнську сім’ю називають іще домашньою Церквою?

Тому що сім’я виявляє і реалізує те сопричастя й той родинний зв’язок, що закладені в природі Церкви як родини Божої. Всі члени сім’ї, кожен відповідно до своїх обов’язків, справують хрещальне священство, причиняючись до перетворення сім’ї на спільноту благодаті й молитви, школу людських та християнських чеснот, місце, в якому діти вперше чують благовість віри.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ІНШІ ЛІТУРГІЙНІ ВІДПРАВИ

Сакраменталії

351. Що таке сакраменталії?

Це священні знаки, що їх установила Церква, щоб за їх допомогою освячувати різноманітні життєві обставини. Сакраменталії передбачають молитву, що супроводиться хресними знаменнями та іншими знаками. Важливе місце між сакраменталіями посідає благословення (тобто величання Бога і молитви з проханнями про зіслання дарів Божих), освячення осіб і присвячення певних речей Божому культові.

352. Що таке екзорцизм?

Про екзорцизм іде мова тоді, коли Церква силою своєї влади в ім’я Ісуса Христа вимагає, щоб певна людина чи певний предмет були захищені перед діянням Лукавого і виведені з-під його влади. У простій формі екзорцизм практикується в обряді хрещення. Врочистий екзорцизм, що називається також великим екзорцизмом, може виконувати тільки пресвітер, уповноважений від єпископа.

353. Які форми народної побожности супроводжують сакраментальне життя Церкви?

Релігійні почуття християнського люду завжди знаходили вираження в різних формах побожности, що супроводжують сакраментальне життя Церкви, таких як пошанування святих мощів, відвідини святих місць, прощі, процесії, «Хресна дорога», молитва на вервиці тощо. Церква прихильно дивиться на автентичні вияви народної побожности і просвітлює їх світлом віри.

Християнський похорон

354. Який зв’язок між таїнствами і смертю християнина?

Християнин, помираючи у Христі, по завершенні свого земного існування осягає повноту нового життя, що було започатковане хрещенням, закріплене миропомазанням і живилося євхаристією, цим першим завдатком від радостей небесного бенкету. Значення смерти християнина стає ясне у світлі смерти й воскресіння Христа, єдиної надії нашої. Християнин, що помирає в Ісусі Христі, іде, «щоб жити біля Господа» (2 Кор. 5, 8).

355. Яке значення похорону?

Похорон, хоч він і відправляється за різними обрядами, що відповідають обставинам і традиціям різних країн, виражає пасхальний характер смерти християнина в надії на воскресіння, а також почуття сопричастя з померлим, яке виливається передовсім у молитві за очищення його душі.

356. Які є найважливіші моменти похорону?

Як правило похорон обіймає чотири найважливіші моменти: зібрання громади коло тіла, яке супроводжується словами розради та надії, літургія Слова, євхаристійна жертва і нарешті «прощання», під час якого душу небіжчика доручають Богові, джерелу життя вічного, а тіло ховають у землю, де воно чекатиме на воскресіння.

На цій ілюстрації зображена Тайна Вечеря та встановлення Євхаристії – у великій світлиці, вистеленій килимами, на горішньому поверсі дому (пор. Мр. 14, 15).

«Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: ”Беріть, їжте: це моє тіло„. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт. 26, 26-28).

На цьому образі Христос сидить з апостолами за столом у формі чаші. На столі – євхаристійні види: хліб і вино. З світлиці відкривається краєвид на детально вимальований архітектурний фон з домами та круглою семиколонною вежею, що символізує Церкву, оселю євхаристійного Христа. Особливе значення тут надане апостолові Івану, що поклав голову Ісусові на груди (пор. Ів. 13, 25). Це вияв того сопричастя любови, яке Євхаристія творить у душі вірного. Це також відповідь учня на заклик учителя:

«Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро [...].Перебувайте у моїй любові! А в любові моїй перебуватимете, коли заповіді мої будете зберігати» (Ів. 15, 5. 9-10).

Євхаристія – це сопричастя з Ісусом та духовна пожива, що допомагає вірному провадити щоденну боротьбу за додержання заповідей:

«Спаситель [...] завжди й у всьому присутній при тих, хто живе у Ньому: Він задовольняє кожну їхню потребу, є для них усім і не дозволяє їм переводити погляд на щось інше ані шукати чого-небудь поза Ним. Справді, святі не потребують нічого, чого не було б у Ньому: Він їх породжує, Він зрощує їх і живить, Він є для них світло й дихання, з Себе самого Він дає їм зір, просвітлює їх Собою і врешті відкриває Себе їх поглядові. Він заразом і годувальник, і їжа, Він дає нам хліб життя, і цей хліб – то Він Сам; Він життя всіх живих, пахощі для всіх, хто дихає, одежа для тих, хто хоче зодягтися. Це Він дає нам змогу ходити, і Він же є дорога, і місце спочинку, і мета шляху. Ми члени, Він голова. Треба боротися? Він бореться разом з нами і дає перемогу достойним. Перемагаємо? Він готовий вінець наш. Так Він звідусюди приводить наш розум до Себе, і не дозволяє думати ні про що інше, ані запалюватись любов’ю до чогось іншого [...]. З усього сказаного ясно видно, що життя у Христі належить не тільки до прийдешніх часів, – уже тепер воно є дійсністю для святих, що цим життям живуть і діють» (Миколай Кавасила, Життя у Христі, 1, 13-15).

Яків-переписувач, ілюстрація до Четвероєвангелія, Бібліотека отців мехітаристів, Відень.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ЖИТТЯ У ХРИСТІ

глава перша

ПОКЛИКАННЯ ЛЮДИНИ: ЖИТТЯ В ДУСІ

Діва Марія, Панагія (Всесвята) – це довершений витвір Духа Святого, Панагіона. Усе її життя, починаючи від її непорочного зачаття й аж до її славного взяття на небо, позначене допомогою божественної любови. Дух любови Отця й Сина зробив із Марії нове створіння, нову Єву. Її серце й розум спрямовані на поклоніння та послух небесному Отцеві, що Його улюблена дочка вона є; на те, щоб прийняти Сина і служити Йому, будучи для Нього матір’ю, товаришкою й ученицею; на єднання і співпрацю з Духом Святим, для якого вона стала многоцінним храмом.

На цьому образі Марія стоїть в оточенні ангелів, що грають і веселяться, над головою в неї сяєво божественної любови Духа Святого і символ Духа – голубка. Марія – мати й берегиня Церкви (коло її ніг видно обриси храму). Своїм дієвим материнським заступництвом перед лицем Ісуса вона проливає на Церкву рясну небесну благодать (цю благодать символізує кущ розквітлих троянд).

Ліворуч унизу – апостол Іван, що споглядає Непорочну. Він уособлює всіх вірних, що вбачають у Блаженній Діві досконалий зразок і водночас учительку та провідницю в житті Духа.

Абат-цистерціянин Християн (ХІІ ст.) застановлявся над тим, як то колись апостоли ділилися з Марією своїми духовними переживаннями. Порівнюючи апостолів із дванадцятьма зірками, що утворюють корону Блаженної Діви, абат писав:

«Часто вони збиралися довкола всечесної Діви, наче учні довкола своєї вчительки, щоб повніше збагнути істину, явлену в подвигах, що вона звершила – ту істину, яку вони проповідували іншим при кожній нагоді. Божественно освячена й навчена, Діва була неначе справжня книгозбірня небесної мудрости, адже протягом довгого часу вона як єдина товаришка супроводжувала саму Мудрість, тобто свого Сина, вірно запам’ятовуючи і зберігаючи все те, що бачила і чула» (Казання перше на Успіння Блаженної Марії).

Ель Ґреко, Святий Іван споглядає непорочне зачаття, Музей святого Хреста, Толедо.

357. Як моральне життя християнина пов’язане з вірою і таїнствами?

Таїнства дають християнам те, що проголошує визнання віри. У таїнствах християни одержуть благодать Христову й дари Духа Святого, і це робить їх спроможними жити новим життям синів Божих у Христі, якого вони з вірою приймають.

«Визнай, о християнине, свою гідність» (св. Лев Великий).

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ГІДНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИ

Людина як образ Божий

358. У чому корінь людської гідности?

Гідність людської особи закорінена в тому факті, що людина сотворена на образ і подобу Божу. Наділена духовною й безмертною душею, розумом та вільною волею, людська особа підпорядкована Богові й покликана до вічного душевного й тілесного блаженства.

Наше покликання до блаженства

359. Як людина досягає блаженства?

Людина досягає блаженства силою благодаті Христової, яка робить її сопричасником божественного життя. У Євангелії Христос показав своїм послідовникам дорогу, що веде до безмежного щастя: заповіді блаженства. Крім того, благодать Христова діє в душі кожного, хто слухаючи голосу чистого сумління, змагає до правди й добра, любить їх і уникає всього злого.

360. Чому заповіді блаженства такі важливі для нас?

Заповіді блаженства – це осереддя Ісусової проповіді, у них поновлені й досконало виражені всі ті обітниці, що Бог давав людям починаючи від часів Авраама. Ці заповіді являють нам лик самого Ісуса, дають якнайповнішу характеристику християнського життя і відкривають перед людиною кінцеву мету всього, що вона чинить: вічне блаженство.

361. Як заповіді блаженства пов’язані з людським прагненням до щастя?

Ці заповіді відповідають тому вродженому прагненню до щастя, яке Бог заклав у серце людини, щоб привернути її до себе, – прагненню, яке може втамувати тільки Бог.

362. Що таке вічне блаженство?

Вічне блаженство – це споглядати Бога й жити життям вічним, яке зробить нас «учасниками Божої природи» (2 Пт. 1, 4), слави Христової та радостей троїчного життя. Це блаженство перевищує людське розуміння, воно є дар Божий, надприродний і незаслужений, як і та благодать, що приводить нас до блаженства. Обітниця блаженства ставить нас перед вирішальним моральним вибором щодо земних благ, спонукуючи нас любити Бога понад усе.

Свобода людини

363. Що таке свобода?

Це дарована від Бога здатність людини діяти або не діяти, робити те або інше, самостійно ставити перед собою свідомі завдання. Свобода є визначальна ознака всіх людських учинків. Що більше добра ми чинимо, то свобіднішими стаємо. Свобода стає досконала, коли вона підпорядкована Богові – найвищому Добру і нашому Блаженству. Вона передбачає також можливість вибирати між добром і злом. Однак вибір на користь зла – це надужиття свободи, яке призводить до рабства гріха.

364. Який зв’язок між свободою і відповідальністю?

Свобода робить людину відповідальною за свої вчинки – тою мірою, якою ці вчинки були добровільні. Людина може бути визнана частково або й цілком неосудною і невідповідальною за вчинок, скоєний через невідання або необережність, зі страху або як відповідь на перенесене насильство, через надмір пристрастей або за звичкою.

365. Чому кожна людина має право використовувати свою свободу?

Право користати з власної свободи належить кожному, адже воно невіддільне від гідности людської особи. Тому це право слід повсякчас шанувати, особливо в царинах релігії та моралі. Воно має бути законодавчо визнане й забезпечене в рамках загального добра та справедливого громадського ладу.

366. Яка роль людської свободи в доморядництві спасіння?

Через первородний гріх наша свобода стала немічна, і неміч ця зробилася ще тяжчою через подальше нагромадження гріхів. Але Христос «нас визволив на те, щоб ми були свобідні» (Гал. 5, 1). Благодаттю своєю Дух Святий веде нас до духовної свободи, щоб зробити з нас своїх добровільних помічників у Церкві та світі.

367. Які чинники визначають моральність людських учинків?

Моральність людських учинків залежить від трьох чинників: від обраного предмету, тобто самої дії, що має бути правдиво і явно доброю; від наміру того, хто діє, тобто мети, задля якої людина робить певний учинок; від обставин дії (сюди включаємо також і її наслідки).

368. Коли вчинок є морально добрий?

Певний учинок є морально добрий, коли добрі водночас і предмет, і мета, і обставини діяння. Якщо предмет учинку, тобто сама дія – лиха, то лихий буде й весь учинок, навіть якщо людина має добрий намір. Не можна чинити зло з розрахунком, щоб із цього зла вийшло щось добре. Лиха мета може зробити лихим весь учинок, навіть якщо його предмет сам по собі є добрий. Натомість добра мета не може зробити добрими вчинки, що самі по собі є лихі, інакше кажучи, мета не виправдовує засобів. Обставини можуть зменшити або збільшити відповідальність того, хто діє, але не можуть змінити моральних властивостей самих учинків, тобто ніколи не зроблять поганого вчинку добрим.

369. Які вчинки завжди лихі?

Є певні вчинки, що з огляду на свій предмет завжди лихі (як-от блюзнірство, убивство, перелюб). Їх учинення пов’язане з неправильною спрямованістю волі, тобто моральним злом, і їх не можна виправдати, посилаючись на ті блага, що могли б із цих учинків випливати.

Моральність пристрастей

370. Що таке пристрасті?

Пристрасті – це переживання, почуття або душевні поривання, словом, усі природні складники людської психіки, що спонукують діяти або не діяти залежно від того, що людина вважає за добре або лихе. Найважливіші пристрасті – це любов і ненависть, бажання і страх, радощі, смуток і гнів. Головна пристрать – це любов, викликана притягальною силою добра. Любити можна тільке справжнє або уявне добро.

371. Чи пристрасті морально добрі, чи лихі?

Як душевні поривання пристрасті самі по собі не є ні добрі, ні лихі: вони добрі, якщо спричиняються до добрих учинків, якщо ж навпаки, то лихі. Пристрасті можуть ушляхетнюватись і ставати чеснотами або навпаки, вироджуватися в пороки.

Моральна свідомість, або сумління

372. Що таке моральна свідомість?

Моральна свідомість, присутня в глибині людської душі, – це суд розуму, який у відповідний момент наказує людині чинити добро й уникати зла. Завдяки сумлінню людина може бачити моральну вартість усього, що вона вчинила або має намір учинити, а отже й відповідати за свої вчинки. Слухаючи свого сумління, розважлива людина може чути голос Бога, який промовляє до неї.

373. Що випливає з гідности людської особи, коли йдеться про сумління?

Гідність людської особи передбачає чесність сумління (це значить, сумління має непомильно визначати, що є добре і справедливе згідно з розумом і божественним законом). Людину – з огляду на її особисту гідність – не можна змушувати йти проти власного сумління, і не можна перешкоджати людині – в рамках загального добра – діяти згідно з сумлінням, особливо в царині релігії.

374. Як виробити поправне і правдомовне сумління?

Чесне і правдомовне сумління виробляється вихованням, засвоєнням Слова Божого та церковного вчення. Таке сумління спирається на дари Духа Святого і користає з порад мудрих людей. Крім того, великою допомогою в моральному вихованні може стати молитва та іспит сумління.

375. Якими правилами завжди повинно керуватися сумління?

Є три найголовніші правила: 1) ніколи не можна чинити зло, щоб цим злом здобути що-небудь добре; 2) так зване «Золоте правило»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7, 12); 3) любов завжди має в собі повагу до ближнього та його сумління, хоч це й не означає, що ми повинні трактувати як добрі всі, навіть явно лихі вчинки наших ближніх.

376. Чи сумління може помилятися?

Людина має завжди коритись упевненим судженням свого сумління. Однак ці судження можуть бути й помилковими, і дуже часто не без вини самої людини. Зло, вчинене через ненавмисний брак знання, не ставиться за провину, хоча все одно лишається злом. Тому стараймося розвивати наше сумління, очищаючи його від помилок.

Чесноти

377. Що таке чеснота?

Чеснота – це узвичаєна і тверда схильність чинити добро. «Мета доброчесного життя – уподібнитися Богові» (св. Григорій Нісський). Чесноти поділяються на людські й богословські.

378. Що таке людські чесноти?

Людські чесноти – це усталені й тривкі досконалості розуму та волі, що керують нашими вчинками, впорядковують наші пристрасті і спрямовують нашу поведінку згідно з вірою та розумом. Здобуті й закріплені численними добрими вчинками, людські чесноти очищені й ушляхетнені Божою благодаттю.

379. Які є найважливіші людські чесноти?

Це так звані головні чесноти, що навколо них групуються всі інші. Ці чотири чесноти становлять підвалину доброчесного життя: розсудливість, справедливість, мужність і поміркованість.

380. Що таке розсудливість?

Розсудливість – це здатність розуму в будь-яких обставинах бачити правдиве добро й вибирати належні засоби, щоб це добро осягнути. Розсудливість керує іншими чеснотами, задаючи їм норму й міру.

381. Що таке справедливість?

Справедливість – це стала і тверда воля віддавати кожному те, що йому належиться. Справедливість щодо Бога називають «чеснотою релігійности».

382. Що таке мужність?

Мужність – це твердість у труднощах і непохитність у змаганні до добра, яка доходить аж до здатности віддати своє життя за праве діло.

383. Що таке поміркованість?

Поміркованість стримує потяг до задоволень, забезпечує панування волі над інстинктами і дає змогу розумно використовувати сотворені блага.

384. Що таке богословські чесноти?

Це чесноти, що їх джерело, підстава і безпосередній предмет є сам Бог. Навіяні людині святотворною благодаттю, вони дають змогу жити в сопричасті з Трійцею. Вони підтримують і надихають моральне діяння християнина, оживляючи наші людські чесноти. Богословські чесноти – запорука присутности Святого Духа у всіх здатностях людської істоти.

385. Які є богословські чесноти?

Богословські чесноти – це віра, надія і любов.

386. Що таке віра?

Віра – це богословська чеснота, в силу якої ми віримо в Бога та в усе те, що Він нам об’явив і що Церква каже нам брати на віру, адже Бог є сама Правда. Маючи віру, людина вільно віддається Богові. Хто вірить, той старається пізнати й чинити волю Божу, бо віра «чинна любов’ю» (Гал. 5, 6).

387. Що таке надія?

Надія – це богословська чеснота, в силу якої ми прагнемо й чекаємо від Бога вічного життя – нашого щастя, покладаючись на обітниці Христові і благодать Духа Святого, яка допоможе нам стати гідними нагороди й вистояти до кінця земного життя.

388. Що таке любов?

Любов – це богословська чеснота, в силу якої ми любимо Бога понад усе і з любові до Бога любимо ближніх як себе самих. Ісус зробив любов новою заповіддю, в якій «повнота закону». Любов – це «зв’язок досконалости» (Кол. 3, 14) і основа інших чеснот, що їх вона наснажує, надихає і впорядковує: без любови «я був би – ніщо» і «не мав би ніякої користи» (1 Кор. 13, 1-3).

389. Що таке дари Духа Святого?

Дари Духа Святого – це сталі схильності, в силу яких людина слухняно йде за божественними настановами. Їх є сім: мудрість, розум, порада, сила, знання, побожність і страх Божий.

390. Що таке плоди Духа Святого?

Плоди Духа Святого – це досконалості, що їх формує в нас Дух Святий як первістки вічної слави. Згідно з церковною традицією їх є дванадцять: «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, милосердя, тихість, вірність, скромність, поміркованість, цнотливість» (Гал. 5, 22-23, Вульґата).

Гріх

391. Що означає для нас – прийняти Боже милосердя?

Це значить визнати наші провини, покаявшись у наших гріхах. Сам Бог своїм Словом і своїм Духом викриває наші гріхи, дає нам правду сумління та надію на прощення.

392. Що таке гріх?

Гріх – це «слово, вчинок або бажання, що суперечить вічному Законові» (св. Августин). Це образа Бога, непослух супроти любови Божої. Гріх ранить природу людини, він є замахом на людську солідарність. Христос у страстях своїх сповна розкрив тяжкість гріха і переміг його своїм милосердям.

393. Чи гріхи різняться між собою?

Гріхи вельми різноманітні. Вони можуть різнитися своїм предметом, чеснотою, яку вони заперечують, або заповіддю, яку вони ламають. Гріх може бути спрямований безпосередньо проти Бога, проти ближнього або проти нас самих. Крім того, можна розрізняти гріхи, вчинені думкою, словом, дією та бездіяльністю.

394. Як розрізняються гріхи щодо тяжкости?

Розрізняють смертні і легкі гріхи.

395. Коли має місце тяжкий гріх?

Про тяжкий гріх говоримо тоді, коли водночас наявні три чинники: особливо тяжкий переступ, повне усвідомлення вчиненого і свідома воля. Тяжкий гріх руйнує в нас любов до Бога й ближнього, позбавляє святотворної благодаті і, якщо не розкаятися, провадить нас до вічної смерти в пеклі. Прощення тяжкого гріха можна здобути, як правило, через таїнство хрещення або покаяння.

396. Коли має місце легкий гріх?

Про легкий гріх, який істотно різниться від гріха смертного, говоримо тоді, коли переступ нетяжкий, а також коли тяжкий переступ учинено без повної свідомости або не зовсім із своєї волі. Легкий гріх не розбиває союзу людини з Богом, але ослаблює любов. Такий гріх свідчить про непомірну пристрасть до сотворених благ, він перешкоджає душі поступувати шляхом чесноти й чинити моральне добро. За легкий гріх належиться тимчасова очисна кара.

397. Як множиться гріх?

Один гріх тягне за собою інший, а повторення гріхів породжує порок.

398. Що таке пороки?

Пороки – це протилежність до чеснот, лихі звички, що затуманюють сумління і схиляють до злого. Пороки можна згрупувати довкола семи так званих смертних гріхів: гордости, жадібности, заздрости, гніву, хтивости, череволюбства й лінивства.

399. Чи ми відповідальні за гріхи інших?

Тільки в тому разі, коли самі беремо участь у цих гріхах.

400. Що таке структури гріха?

Це наявні в суспільстві ситуації або інституції, що суперечать божественному законові і є вираженням або наслідком особистих гріхів.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ЛЮДСЬКА СПІЛЬНОТА

Людина і суспільство

401. У якому сенсі людина є істота суспільна?

Поряд з особистим прагненням до блаженства неод’ємною частиною природи й покликання людини є життя в суспільстві. Справді ж бо, всі люди покликані до тої самої мети – до Бога. Є певна аналогія між єдністю трьох божественних осіб і тим братерством у правді й любові, яке повинно встановитись між людьми. Любов до ближнього невіддільна від любови до Бога.

402. Який зв’язок між людиною і суспільством?

Основою, суб’єктом і метою всіх суспільних інституций є й повинна бути людська особа. Деякі суспільні об’єднання, як-от сім’я або держава, конче потрібні людині. Велику користь можуть становити й інші об’єднання чи то на рівні політичної спільноти, чи то на міжнародному рівні, – за умови, що буде додержана засада взаємодоповнюваности.

403. Що таке засада взаємодоповнюваности?

Згідно з цією засадою суспільні об’єднання вищого порядку не повинні втручатися в сферу компетенції об’єднань нижчого порядку і брати на себе їхні завдання, але в разі потреби повинні надавати об’єднанням нижчого порядку конечну допомогу.

404. Чого ще треба для автентичного людського співжиття?

Треба додержувати справедливости й поправної єрархії цінностей, зокрема підпорядковувати матеріяльні й інстинктивні сторони життя – духовним і внутрішнім. Де суспільна атмосфера зіпсована гріхом, треба закликати до навернення сердець і прохати благодаті Божої, щоб у суспільстві могли відбутися зміни, корисні для всіх людей і для цілої людини. Любов, що вимагає справедливости й дає змогу чинити її, – це найголовніший закон соціяльного співжиття.

Участь у суспільному житті

405. На чому ґрунтується влада в суспільстві?

Кожна людська спільнота потребує законної влади, яка б забезпечувала порядок і дбала про загальне добро. Така влада ґрунтується на самій природі людини, бо відповідає ладові, встановленому від Бога.

406. Коли влада – законна?

Влада є законна, коли вона має на меті загальне добро і, щоб осягнути це добро, вдається до морально виправданих засобів. Тим-то всі політичні режими повинні спиратися на вільний вибір громадян і шанувати засади «правової держави», де панує верховенство закону, а не сваволя окремих осіб. Несправедливі закони і заходи, що суперечать моральному порядкові, не є обов’язкові для нашого сумління.

407. Що таке загальне добро?

Під загальним добром розуміється сукупність тих умов суспільного життя, що дають змогу окремим особам і групам осіб досягати своєї досконалости.

408. Що передбачає загальне добро?

Загальне добро передбачає: пошанування і утвердження основних прав людської особи, становлення духовного й матеріяльного добробуту людини й суспільства, мир і безпеку для всіх.

409. Де найповніше реалізується загальне добро?

Загальне добро найповніше реалізується в тих політичних спільнотах, що захищають і утверджують добробут своїх членів і громадських об’єднань нижчого рівня, не забуваючи про вселенське добро загальнолюдської родини.

410. Як людина може брати участь ув осягненні загального добра?

Кожна людина, відповідно до місця, що вона займає, й ролі, що вона виконує в суспільстві, бере участь ув осягненні загального добра, коли шанує справедливі закони і бере на себе турботу про ті ділянки життя, що за них вона особисто відповідальна, наприклад, коли дбає про свою родину і сумлінно працює на своїй роботі. Крім того громадяни по змозі повинні брати активну участь у громадському житті.

Соціяльна справедливість

411. Як суспільство забезпечує соціяльну справедливість?

Суспільство забезпечує соціяльну справедливість, шануючи гідність і права людської особи, бо саме заради людської особи воно й існує. Крім того, суспільство змагає до соціяльної справедливости, тісно пов’язаної з загальним добром та справуванням влади, коли створює умови для того, щоб окремі особи та громадські об’єднання осягали все те, на що мають право.

412. На чому ґрунтується рівність усіх людей?

Всі люди втішаються рівною гідністю й тими самими підставовими правами, бо всі вони, сотворені на образ єдиного Бога й наділені розумною душею, мають одну природу й одне походження, і всі вони покликані до того самого божественного блаженства у Христі, нашому єдиному Спасителі.

413. Як слід трактувати нерівності між людьми?

На світі існує несправедлива соціяльна й економічна нерівність, що завдає кривди мільйонам людських істот. Ця нерівність одверто суперечить Євангелію, стає всупереч із справедливістю, людською гідністю та миром. А проте, існують також і відмінності між людьми, зумовлені різними чинниками, і ці відмінності передбачені в Божому задумі. Бог бажає, щоб кожен міг одержати від інших усе, чого потребує, і щоб ті, хто має особливі «таланти», ділилися ними з іншими. Такі відмінності заохочують, а часто й зобов’язують людей до великодушности, милосердя та взаємопомочі і спонукують людські культури до взаємного збагачення.

414. У чому виявляється людська солідарність?

Солідарність, що випливає з людського та християнського братерства, виявляється передовсім у справедливому розподілі благ, належній винагороді за працю і боротьбі за справедливіший суспільний лад. Чеснота солідарности передбачає також рівний доступ до духовних благ віри – благ, далеко важливіших за матеріяльні.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

БОЖЕ СПАСІННЯ: ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Моральний закон

415. Що таке моральний закон?

Моральний закон – це діло божественної Мудрости. Він показує людині ті дороги, ті норми поведінки, що ведуть до обіцяного блаженства, і забороняє йти шляхами, що віддаляють від Бога.

416. У чому полягає природний моральний закон?

Природний закон, який Творець закарбував у серці кожної людини, означає, що людина теж бере участь у мудрості й доброті Бога. Цей закон виражає первинне моральне чуття, яке дає змогу людині власним розумом розпізнавати добро і зло. Природний закон, універсальний і незмінний, становить підвалину всіх основоположних прав і обов’язків людини, а також людської спільноти і самого державного законодавства.

417. Чи всі здатні відчути цей закон?

Через гріх не всі й не завжди можуть відчути цей закон однаково ясно й безпосередньо.

Тому Бог «записав на скрижалях Закону все те, що люди нездатні були прочитати в своєму серці» (св. Августин).

418. Який зв’язок між природним законом і Старим законом?

Старий закон – це перший етап об’явленого Закону. У ньому багато істин, що є природно доступні для розуму, і всі вони були завірені та потверджені в Союзі спасіння. Його моральні приписи, підсумовані в Десяти заповідях, становлять основу людського покликання, забороняють те, що суперечить любові до Бога й до ближнього, і наказують чинити те, що є істотною умовою цієї любови.

419. Яка роль Старого закону в Божому плані спасіння?

Старий закон давав змогу пізнати багато істин, доступних для розуму, показував, що треба, а чого не треба робити, і головне – наче мудрий учитель готував людей і робив їх схильними до навернення і прийняття Євангелія. А проте, Старий закон, хоч який добрий, духовний і святий, усе ж недосконалий, бо сам по собі він не може дати тої сили й благодаті Духа, що допомогли б його додержати.

420. Що таке Новий або євангельський закон?

Новий або євангельський закон, що його проголосив і виконав Христос, – це повнота й завершення божественного Закону, природного і об’явленого. Він підсумований у заповіді любити Бога і ближнього, і любити одне одного, як Христос нас полюбив. Він також присутний усередині людини як благодать Духа Святого, що уможливлює цю любов. Це «закон свободи» (Як. 1, 25), бо завдяки йому людина діє спонтанно, під впливом любови.

«Новий закон – це по суті та сама благодать Духа Святого, що дана всім, хто вірує в Христа» (св. Тома Аквінський).

421. Де викладений Новий закон?

Новий закон викладений у життєписі та проповідях Ісуса Христа і в моральному вченні апостолів, а передовсім – у Нагірній проповіді.

Благодать і оправдання

422. Що таке оправдання?

Оправдання – це найдосконаліше діло Божої любови. Це милосердний дар Бога, що скасовує наші гріхи і робить нас праведними та святими в усьому нашому єстві. Оправдання відбувається силою благодаті Духа Святого, яку вистраждав для нас Христос і яка дається нам у хрещенні. Оправдання викликає вільний відгук з боку людини: віру в Христа і співдіяння з благодаттю Духа Святого.

423. Що таке оправдувальна благодать?

Благодать – це незаслужений дар, який дає нам Бог, щоб зробити нас учасниками свого троїчного життя і щоб ми могли діяти, керуючись любов’ю до Бога. Її називають також сталою, святотворною, обожувальною благодаттю, бо вона освячує й обожує нас. Ця благодать надприродна, бо цілковито залежить від Божого почину і перевищує людський розум та людські можливості. Отже, ми не можемо пізнати її на досвіді.

424. Які ще бувають види благодаті?

Крім сталої благодаті розрізняють також дієву благодать (дар, що дається в певних обставинах), благодать таїнств (дари, що властиві тому чи іншому таїнству) і особливу благодать, або харизми (дари, що мають на меті загальне добро Церкви). Серед цих останніх виокремлюють благодать стану, що супроводжує церковне служіння та виконання відповідальних завдань християнського життя.

425. Який стосунок між благодаттю і людською свободою?

Благодать випереджає, готує і наснажує вільну відповідь людини Богові. Благодать сама є відповіддю на глибинні прагнення людської свободи, залучає її до співдіяння і провадить до досконалости.

426. Що таке заслуга?

Заслуга – це те, що дає нам право на винагороду за добрий вчинок. Перед лицем Бога людина як така нічого не може заслужити, бо все, що має, вона одержала як дар від Бога. А проте, Бог дозволяє, щоб людина здобувала собі заслуги, поєднавшись із любов’ю Христа – джерелом усіх наших заслуг перед Богом. Отож заслуги за добрі вчинки треба приписувати передовсім благодаті Божій, і тільки в другу чергу – волі людини.

427. Які блага ми можемо заслужити?

Під дією Святого Духа ми можемо заслужити для себе і для інших ту благодать, що допомагає в освяченні та в досягненні життя вічного, а також ті дочасні блага, що належаться нам згідно з Божим задумом. Але ніхто не може заслужити початкової благодаті, що покладає початок нашому наверненню й оправданню.

428. Чи всі ми покликані до християнської святости?

Всі вірні покликані до християнської святости, тобто повноти християнського життя й досконалої любови. Людина досягає святости шляхом якнайтіснішого поєднання з Христом, а у Христі – з Святою Трійцею. Дорога освячення кожного християнина проходить через хрест і завершиться остаточним воскресінням праведників, коли Бог буде всім у всьому.

Церква – мати і вчителька

429. Як Церква живить моральне життя християнина?

Церква – це та спільнота, що в ній християнин пізнає Слово Боже і науку «Закону Христового» (Гал. 6, 2); приймає благодать таїнств; приєднується до євхаристійної жертви Христової, перетворюючи своє моральне життя на духовне поклоніння; бачить приклад святости Діви Марії та святих угодників.

430. Чому Учительський Уряд Церкви береться регулювати справи моралі?

Тому що завдання Учительського Уряду – проголошувати віру, яку християни повинні визнавали й застосовувати в житті. Це завдання Церкви поширюється також і на певні норми природного права, бо їх додержання конечне для спасіння.

431. Яка мета заповідей Церкви?

П’ять заповідей Церкви мають на меті забезпечити вірним конечний мінімум молитовного духу, сакраментального життя, моральних зусиль та зростання в любові до Бога й до ближнього.

432. Які є заповіді Церкви?

1) Щонеділі та у приписані свята брати участь у Службі Божій і утримуватись від роботи й усякої діяльности, що могла б завадити освяченню цих днів. 2) Принаймні раз на рік сповідатися з гріхів, приймаючи таїнство примирення. 3) Приступати до причастя принаймні раз на рік, на Великдень. 4) У дні, що визначила Церква, утримуватись од споживання м’яса й додержувати посту. 5) Відповідно до своїх можливостей допомагати Церкві в її матеріяльних потребах.

433. Чому моральне життя християн таке важливе для успішної євангельської проповіді?

Бо живучи так, як учив Господь Ісус, християни привертають людей до віри в правдивого Бога, будують Церкву, перетворюють світ духом Євангелія і прискорюють настання Царства Божого.

глава друга

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

Один юнак звернувся був до Ісуса з питанням: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19, 16). Ісус відказав йому: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей», а трохи згодом додав: «Приходь і йди за мною» (Мт. 19, 16. 21).

Іти за Ісусом - значить додержувати заповідей. Старий закон не скасовано, – людину запрошено віднайти його в особі божественного Вчителя, що досконало сповнив цей закон у собі, об’явив його справжнє значення і засвідчив його непроминущість.

На картині, якою починається ця глава, зображений Ісус, що навчає своїх учнів, виголошуючи так звану проповідь на горі (див. Мт. 5-7). Найголовніше, про що йде мова в нагірній проповіді, це заповіді блаженства, удосконалення старого закону, молитва «Отче наш», вказівки щодо посту, заклик до учнів бути сіллю землі та світлом світу.

Гора, що підноситься над землею і наближається до небес, символізує особливе місце для зустрічі з Богом. Учитель Ісус, мов на престолі, сидить на скельному виступі, права рука показує на небо – це знак божественного походження Його слів життя і щастя. У лівій руці – сувій, він символізує повноту тої науки, що Спаситель довірливо передає своїм апостолам із закликом проповідувати Євангеліє всім людям, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа.

Дванадцять апостолів, що півколом сидять у ногах Учителя, всі мають над головами німб, що вказує на їх відданість Ісусові та їхнє свідоцтво святости в Церкві. Тільки один з апостолів, що сидить справа, майже геть захований за спинами інших, має чорний німб на знак того, що саме він зрадить добру новину. Звістка про Царство Боже, що її проповідував Ісус, – то не були порожні й необґрунтовані слова, а слова правдиві та дієві. Під цим оглядом знаменний випадок із розслабленим у Капернаумі, про який оповідають усі три синоптичні євангелія:

«Сівши у човен, він переплив назад і прибув у своє місто. І от принесено до нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: ”Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються„. Та тут деякі з книжників заговорили між собою: ”Він хулить„. Ісус, знавши їхні думки, каже: ”Чого лукаве думаєте в серцях ваших? Що легше сказати: Твої гріхи відпущені, - чи сказати: Встань і ходи! Та щоб знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати„, – каже розслабленому: ”Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому„. Встав той і пішов до свого дому». (Мт. 9, 1-7).

У цьому випадку тілесне уздоровлення є не що інше, як видимий бік духовного чуда – визволення од гріха. Уздоровлення та відпущення гріхів – це характерні засоби тієї педагогії, до якої вдавався Ісус, наш божественний Учитель.

Беато Анджеліко, Нагірна проповідь, Музей св. Марка, Флоренція.

434. «Учителю, що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» (Мт. 19, 16).

Юнакові, що звернувся до Нього з цим питанням, Ісус відказав: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей», а згодом додав: «Приходь і йди за мною» (Мт. 19, 16. 21). Іти за Ісусом – значить додержувати заповідей. Закон не скасовано, – людину запрошено віднайти його в особі божественного Вчителя, що досконало сповнив цей закон у собі, об’явив його справжнє значення і засвідчив його непроминущість.

435. Як Ісус витлумачив Закон?

Ісус витлумачив його у світлі двоякої і єдиної заповіді любови, – заповіді, в якій повнота Закону: «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються» (Мт. 22, 37-40).

436. Що означає слово «Декалог»?

Декалог означає «Десятислов’я» – «десять слів» (Вих. 34, 28). У цих словах підсумований той Закон, що Бог дав народові Ізраїля в рамках Союзу, укладеного за посередництвом Мойсея. Викладені в Десятислов’ї заповіді любови до Бога (перші три) й до ближнього (решта сім) показують обраному народові та й кожній окремій людині дорогу життя, визволеного з рабства гріха.

437. Який зв’язок між Декалогом і Союзом?

Суть Декалогу робиться ясна у світлі того Союзу, в якому Бог об’являє себе й дає зрозуміти свою волю. Додержуючи заповідей, народ показує свою приналежність до Бога і з вдячністю відповідає на Божий почин любови.

438. Якої ваги надає Декалогові Церква?

Вірно тримаючись Писання та йдучи за прикладом Ісуса, Церква визнає велику вагу й основоположне значення Декалогу. Християни зобов’язані виконувати десять заповідей.

439. Чому Декалог становить органічну цілість?

Десять заповідей становлять органічну цілість і невіддільні одна від одної, бо кожна з них відсилає до інших і до всього Десятислов’я. Тому порушити одну заповідь – значить зламати весь Закон.

440. Чому Декалог покладає на людину суворі зобов’язання?

Тому що в ньому проголошені фундаметальні обов’язки людини щодо Бога і ближнього.

441. Чи можливо додержати заповідей Декалогу?

Так, бо Христос, без якого ми ні на що не спроможні, подарував нам свого Духа й свою благодать, щоб ми могли додержувати заповідей.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

« ЛЮБИ ГОСПОДА, БОГА ТВОГО, ВСІМ ТВОЇМ СЕРЦЕМ, УСІЄЮ ТВОЄЮ ДУШЕЮ І ВСІЄЮ ДУМКОЮ ТВОЄЮ »

Перша заповідь: Я Господь, Бог твій. Хай не буде в тебе інших богів, крім мене

442. Що означає Боже ствердження: «Я Господь, Бог твій» (Вих. 20, 2)?

Воно означає, що вірний повинен плекати і практикувати три богословські чесноти й уникати гріхів, що цим чеснотам суперечать. Віра сповідує Бога і відкидає все те, що їй супротивне, як от добровільний сумнів, недовірство, єресь, відступництво, розкол. Надія впевнено чекає на блаженну можливість бачити Бога і на Божу допомогу, уникаючи як відчаю, так і зухвалої самовпевнености. Любов любить Бога понад усе, а отже, несумісна з байдужістю, невдячністю, літеплістю, знехіттю до добра, або духовним лінивством, і богозненавистю, що виростає з гордости.

443. Що означають Ісусові слова: «Господу, Богу твоєму, поклонишся і йому єдиному будеш служити» (Мт. 4, 10)?

Це значить, що людина повинна поклонятися Богові як Господеві усього сущого; складати йому належну шану чи то сама, чи спільно з іншими; славити Його в молитві, дякувати Йому і благати в Нього помочі; приносити Йому жертви, а особливо духовну жертву власного життя, сполучену з досконалою жертвою Христовою; додержувати обіцянок і обітів, даних Богові.

444. Як людина реалізовує своє право поклонятись Богові у правді та свободі?

Кожна людина має право й моральний обов’язок шукати правди, особливо – правди про те, що стосується до Бога та Його Церкви, а пізнавши цю правду – прийняти й вірно берегти її, вшановуючи Бога правдивим поклонінням. Рівночасно гідність людської особи вимагає, щоб у справах релігійних нікого не силували йти всупереч власному сумлінню і щоб нікому не перешкоджали – у слушних рамках громадського ладу – діяти згідно з власним сумлінням чи то прилюдно, чи приватно, чи то самому, чи спільно з іншими.

445. Що забороняє Бог, наказуючи: «Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене» (Вих. 20, 2)?

Ця заповідь забороняє:

– многобожжя та ідолопоклонство, тобто обоження сотворених речей, влади, грошей і навіть демонів;

– забобони, тобто відступ від належного поклоніння правдивому Богові. Цей відступ виявляється, зокрема, в різних формах ворожби, магії, чаклунства та спіритизму;

– безбожництво, що виявляється у випробовуванні Божої доброти словами та вчинками; у блюзнірстві, що оскверняє святих або святощі, особливо Євхаристію; у симонії, або святокупстві – бажанні продати чи купити духовні блага;

– атеїзм, що заперечує існування Бога і дуже часто ґрунтується на хибному трактуванні людської автономії;

– агностицизм, згідно з яким про Бога нічого не можна знати напевно і який провадить до байдужости і практичного атеїзму.

446. Чи Божий наказ: «Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира...» (Вих. 20, 3) забороняє поклоніння іконам?

У Старому завіті цими словами заборонялося зображати Бога – істоту абсолютно трансцендентну. Та після воплочення Сина Божого християнське поклоніння святим іконам є виправдане (як то постановив другий Нікейський собор 787 року) з огляду на таїнство Сина Божого, що став людиною, адже в цьому таїнстві трансцендентний Бог став видимий для нас. Тут ідеться не про почитання самих ікон, а про вшанування того, хто на них зображений: Христа, Діви, ангелів та святих.

Друга заповідь: Не взивай намарно імени Господа, Бога твого

447. Як ушановується святість Божого імени?

Людина вшановує святість Божого імени, коли взиває, благословляє, вихваляє і прославляє його. А отже, не можна покликатися на ім’я Боже для того, щоб виправдати вчинений злочин, і не можна припускатись невластивого вживання цього імени, наприклад богохульства (з природи своєї це дуже тяжкий гріх), прокльонів та ламання обітниць, даних в ім’я Бога.

448. Чому заборонена кривоприсяга?

Бо хто присягає неправдиво, той робить Бога, який є сама правда, свідком брехні.

«Не присягайся ні Творцем, ні творінням, хіба що присяга твоя правдива, конче потрібна і сповнена шаноби» (св. Ігнатій Лойола)

449. Що таке кривоприсяга?

Кривоприсяга – це коли людина складає підперту присягою обітницю, якої не має наміру виконувати, або ламає обітницю, дану під присягою. Це тяжкий гріх проти Бога, адже Бог завжди додержує своїх обітниць.

Третя заповідь: Пам’ятай день святий святкувати

450. Чому Бог «благословив день суботній і освятив його» (Вих. 20, 11)?

Тому що субота – це спомин про відпочинок Бога на сьомий день сотворення, а також про визволення Ізраїля з Єгипту і про той Союз, що Бог уклав із своїм народом.

451. Як Ісус ставився до суботи?

Ісус визнавав святість сьомого дня і своєю божественною владою дав автентичне тлумачення заповіді про суботу: «Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи» (Мк. 2, 27).

452. Чому християни замість суботи святкують неділю?

Тому що неділя – день воскресіння Христового. Як «перший день тижня» (Мк. 16, 2) вона нагадує про перше сотворення, а як «восьмий день», що йде після суботи, – знаменує нове сотворення, започатковане воскресінням Христовим. Тим-то вона й стала для християн головним з усіх днів та з усіх свят. Неділя – день Господнiй, цього дня Христос своєю Пасхою виповнив духовну істину єврейської суботи й заповів вічний спочинок людини в Бозі.

453. Як святкувати неділю?

Християни святкують неділю та інші приписані свята, беручи участь у Євхаристії Господній і утримуючись од усякої діяльности, що несумісна з пошануванням Бога, радощами, властивими для дня Господнього, та належним духовним і тілесним відпочинком. Можна займатися справами, що пов’язані з потребами родини або мають велике суспільне значення, аби тільки це не призвело до вироблення звичок, що завдаватимуть шкоди святкуванню неділі, родинному життю та здоров’ю.

454. Чому так важливо, щоб неділя була офіційно визнана як святковий день?

Бо треба, щоб усі люди мали реальну можливість як слід відпочивати й користати з вільного часу, що дозволяв би їм дбати про своє релігійне, родинне, культурне та суспільне життя; щоб вони мали відповідний час, коли можна віддаватися роздумам і розважанням, перебувати в мовчанні та працювати над собою; щоб вони мали змогу присвятити себе добрим справам, особливо турботі про старих і недужих.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

«ЛЮБИ БЛИЖНЬОГО ТВОГО ЯК САМОГО СЕБЕ»

Четверта заповідь: Шануй батька твого і матір твою

455. Що наказує четверта заповідь?

Ця заповідь наказує поважати й шанувати наших батьків і всіх тих, кого Бог заради нашого добра наділив своєю владою.

456. Яка є природа родини згідно з Божим задумом?

Чоловік і жінка, поєднані в подружжі, утворюють разом із своїми дітьми одну родину. Родину встановив Бог, і саме Бог надав родині її підставовий устрій. Подружжя і родина підпорядковані добру чоловіка й жінки, а також народженню й вихованню дітей. Між членами одної родини встановлюються особисті стосунки, пов’язані з великою взаємною відповідальністю. У Христі родина стає домашньою Церквою, адже родина – це спільнота віри, надії та любови.

457. Яке місце родини в суспільстві?

Родина – основна клітинка людського суспільства, існування родини передує будь-якому визнанню її з боку громадської влади. Родинні засади й цінності становлять підвалину суспільного життя. Життя в родині – це виховання до життя в суспільстві.

458. Які обов’язки має суспільство перед родиною?

Суспільство зобов’язане підтримувати і зміцнювати родину та подружжя згідно з засадою взаємодоповнюваности. Громадська влада повинна шанувати, захищати і підтримувати правдиву суть подружжя та родини, суспільну мораль, права батьків та родинний добробут.

459. Які обов’язки дітей перед батьками?

Діти повинні виявляти до батьків пошану (синівську і дочірню любов), вдячність, послух і покору. Це, як і добрі стосунки з братами та сестрами, – умова гармонії та святости в усьому родинному житті. Коли батькі потерпають від нужди, хвороби, самотности або старости, дорослі сини й дочки повинні надати їм моральну та матеріяльну допомогу.

460. Які обов’язки батьків перед дітьми?

Батьки, – співучасники божественного вітцівства, – є для своїх дітей першими вчителями й першими проповідниками віри. Батьки повинні любити й шанувати своїх дітей як осіб і як дітей Божих, в міру можливостей задовольняти їх матеріяльні та духовні потреби, вибирати для них добру школу і розважливими порадами допомагати в виборі професії та життєвої дороги. Зокрема, батьки мають обов’язок навчати дітей християнської віри.

461. Як батьки навчають дітей християнської віри?

Насамперед прикладом, молитвою, родинною катехизою та залученням до церковного життя.

462. Чи родинні зв’язки – це абсолютне добро?

Родинні зв’язки важливі, але вони не найважливіше в житті, адже головне покликання християнина – йти за Ісусом і любити Його: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). Батьки повинні з радістю підтримувати своїх дітей, коли ті вирішать іти за Ісусом дорогою, до якої почувають покликання, зокрема й тоді, коли ця дорога полягає в богопосвяченому житті або священичому служінні.

463. Як має справуватися влада на різних ділянках суспільства?

Влада – це завжди служіння, вона повинна шанувати основні права людини, правдиву єрархію цінностей, закони, розподільчу справедливість і засаду взаємодоповнюваности. Кожний, хто справує владу, повинен дбати про інтереси суспільства, а не про власну вигоду, і в своїх рішеннях керуватися правдою про Бога, людину і світ.

464. Які обов’язки громадян перед владою?

Усі ті, що підпорядковані владі, повинні вважати своїх зверхників за представників Бога і лояльно співпрацювати з ними задля належного функціонування державного та громадського життя. А це означає, що громадянин повинен любити батьківщину і служити їй, повинен мати право й обов’язок голосувати і право на конструктивну критику, повинен платити податки і боронити свою країну.

465. Коли громадянин не повинен коритися владі?

По совісті громадянин не повинен коритися владі, коли закони цієї влади суперечать моральному порядкові: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей» (Дії 5, 29).

П’ята заповідь: Не убий

466. Чому треба шанувати людське життя?

Тому що воно священне. Од самого початку людське життя пов’язане з творчим діянням Бога і ніколи не втрачає особливого зв’язку з Творцем – єдиною метою людського життя. Ніхто не має права знищити невинну людську істоту, – це був би тяжкий гріх супроти гідности людини і святости Творця. «Не вбивай ані безвинного, ані правого» (Вих. 23, 7).

467. Чому законна оборона людини та суспільства не суперечить пошані до життя?

Тому що в разі законної оборони мета – не вбивство, а захист, і тут першорядне значення має право на життя того, хто обороняється. А якщо на когось покладено відповідальність за життя інших, то для нього законна оборона цих життів є святий обов’язок. Однак обороняючись, не можна вдаватися до більшого насильства, аніж це потрібно.

468. Навіщо потрібна кара?

Кара, що її накладає законна громадська влада, має на меті направити шкоду, спричинену злочином, захистити громадський лад і гарантувати безпеку людей, а також посприяти виправленню винуватця.

469. Які кари можна застосовувати?

Кара повинна відповідати тяжкості злочину. Сьогодні з огляду на ті можливості стримувати злочинність і знешкоджувати злочинців, що має у своєму розпорядженні держава, випадки, коли кара смерти є абсолютно конечна, «трапляються дуже рідко, якщо взагалі трапляються» (Evangelium vitae). Коли безкровні засоби – достатні, влада має ними й обмежитися, бо такі засоби більше відповідають конкретим умовам загального добра, краще узгоджуються з гідністю людської особи і не позбавляють злочинця можливости спокутувати свою провину.

470. Що забороняє п’ята заповідь?

П’ята заповідь забороняє як цілковито супротивні моральному законові:

- пряме й зумисне вбивство та співучать у вбивстві;

- прямий аборт, вчинений чи то як ціль, чи то як засіб, а також співучасть ув аборті – ці гріхи караються відлученням від Церкви, адже людині вже від самого моменту її зачаття належиться безумовна повага й цілковитий захист;

- пряму евтаназію, яка полягає в тому, що певним учинком або невчиненням належних заходів переривають життя упослідженої, хворої чи вмирущої людини;

- самогубство та добровільну допомогу в учиненні самогубства, – це бо тяжке зневаження любови до Бога, до себе й до ближнього. Щодо відповідальности за самогубство, то вона особливо тяжка, коли цей вчинок став спокусою для інших, і менша, коли його вчинено через важкий психічний розлад або нездоланний страх.

471. Які медичні процедури дозволені у тих випадках, коли смерть неминуча?

Нормальний медичний догляд, що належиться хворому, не можна переривати. Натомість виправдане є вживання несмертельних протибольових засобів і відмова від «терапевтичної наполегливости», тобто від застосування невиправдано складних медичних процедур без обґрунтованої надії на позитивний результат.

472. Чому суспільство повинно захищати кожний людський зародок?

Кожній людській істоті від моменту її зачаття належить невід’ємне право на життя, і це право – основоположний елемент громадянського суспільства і державного законодавства. Коли держава не вживає своєї сили, щоб забезпечити права усіх людей, а особливо найбезпорадніших, таких як ненароджені ще зародки, – це підважує самі основи правової держави.

473. Як не створювати спокуси для інших?

Спокусити – значить призвести іншого до гріха. Щоб цього не сталося, треба шанувати душу й тіло людської істоти. Хто зумисно призводить інших до тяжкого гріха, чинить велике зло.

474. Які обов’язки людини щодо власного тіла?

Людина повинна розумно дбати про своє фізичне здоров’я та здоров’я інших, але не допускати ні культу тіла, ні різного роду надмірностей. Треба уникати наркотичних засобів, що завдають якнайтяжчої шкоди здоров’ю та життю людини, а також надміру в уживанні їжі, спиртних напоїв, тютюну та медикаментів.

475. Коли наукові, медичні та психологічні експерименти над людьми бувають морально виправдані?

Такі експерименти морально виправдані, якщо вони слугують усебічному добру людини та суспільства і не наражають на невиправданий ризик життя або фізичне та психічне здоров’я піддослідних. Треба також, щоб піддослідні були належно поінформовані й свідомо дали свою згоду.

476. Чи дозволяється пересадка органів і прижиттєве та посмертне донорство?

Пересадка органів морально прийнятна тільки тоді, коли вона відбувається за згодою донора і без надмірного ризику для нього. Посмертне донорство – шляхетна справа, але треба мати цілковиту певність тому, що донор cправді помер.

477. Які вчинки несумісні з пошаною до людського тіла?

Викрадення і захоплення заручників, тероризм, тортури, насильство, пряма стерилізація. Ампутація або скалічення морально допустимі тільки в разі конечної медичної потреби.

478. Як треба дбати про вмирущих?

Вмирущі мають право з гідністю прожити останні хвилини свого земного життя, а головне – одержати таку підтримку, як молитва і святі таїнства, що готують до зустрічі з живим Богом.

479. Як треба обходитися з тілами померлих?

Тіла померлих треба трактувати з повагою і любов’ю. Кремація тіла дозволена, якщо тільки вона не пов’язана з невірою у воскресіння тіла.

480. Що вимагає Господь від кожної людини, коли йдеться про мир?

Господь, який проголосив «блаженні миротворці» (Мт. 5, 9), закликав до миру серця і стверджував аморальність гніву, тобто прагнення помститися за кривду, та ненависти, яка спонукує бажати зла ближньому. Гнів і ненависть, якщо людина допускає їх свідомо й добровільно, -- це тяжкий гріх супроти любови.

481. Що таке мир у світі?

Мир у світі, конечна умова того, щоб людське життя було в пошані й людина могла розвиватися, – це не просто відсутність воєн або стан рівноваги між супротивними силами, а «супокій порядку» (св. Августин), «плід справедливости» (Іс. 32, 17) і результат любови. Мир на землі – це образ і овоч миру Христового.

482. Що потрібне для того, щоб у світі настав мир?

Потрібен справедливий розподіл благ і охорона людських надбань, вільне спілкування між людськими істотами, повага до гідности людей і народів, наполегливе переведення в життя засад справедливости і братерства.

483. Коли морально виправдане застосування військової сили?

Застосування військової сили морально виправдане, якщо водночас наявні такі умови: 1) є безперечна впевненість, що противник завдає тяжкої і тривалої шкоди, 2) усі мирні альтернативи виявились марними, 3) є обґрунтована надія на успіх, 4) воєнні дії не спричинять іще гіршого лиха (тут треба зважити на величезну силу новітніх засобів знищення).

484. Коли виникає загроза війни, то хто повинен констатувати наявність цих умов?

Правителі держави повинні зважено розсудити, чи справді наявні всі зазначені умови. Крім того, правителі уповноважені накладати на громадян обов’язки, пов’язані з національною обороною, шануючи право тих, кому сумління не дозволяє брати в руки зброю, на заміну військової повинности іншою формою служіння громаді.

485. Що вимагає моральний закон від учасників війни?

Моральний закон чинний завжди, і воєнний час – не виняток. Цей закон вимагає людяно трактувати мирних жителів, поранених солдатів і бранців. Хто навмисне ламає міжнародне право або наказує так чинити – той злочинець, і його не виправдовує сліпий послух перед зверхниками. Треба засудити як найтяжчий гріх масові руйнування та винищення цілих народностей або етнічних меншин: кожна людина морально зобов’язана ставити опір тим, хто наказує чинити ці злочини.

486. Що робити, щоб уникнути війни?

Війна спричиняє надто багато лиха і несправедливости, а тому, щоб її уникнути, треба використати всі можливості, що містяться в межах розумного. Зокрема, не можна допускати нагромадження озброєнь і безконтрольної торгівлі зброєю, треба уникати несправедливости, передовсім економічної та соціяльної, дискримінації на етнічному та релігійному ґрунті, заздрощів та взаємних підозр, гордости й духу помсти. Все, що робиться для подолання цих та інших суспільних недуг, допомагає будувати мир і уникати війни.

Шоста заповідь: Не чини перелюбу

487. Як треба ставитись до власної статевої тожсамости?

Бог сотворив людину чоловіком і жінкою, надавши обом статям рівну особисту гідність і закарбувавши в їх серцях покликання до любови та єднання. Людина повинна прийняти свою статеву тожсамість, усвідомити її велике значення для всіх аспектів своєї особистости, визнати характерні ознаки своєї статі та її взаємодоповнюваність із статтю протилежною.

488. Що таке цнотливість?

Цнотливість – це позитивне включення сексуальности в структуру людської особистости. Сексуальність стає справді людською, коли знаходить своє законне місце у міжлюдських взаєминах. Цнотливість – це моральна чеснота, дар Божий, благодать і плід Духа.

489. Що значить жити в цнотливості?

Це значить виробляти в собі самовладання, виявляючи таким чином людську свободу, яка досягає своєї мети, коли людина дарує себе іншому. Щоб ця мета могла бути досягнута, потрібне усебічне й безустанне виховання на кожному з етапів поступового зростання в цноті.

490. Які засоби допомагають жити в цнотливості?

Ці засоби вельми численні: благодать Божа, допомога таїнств, молитва, самопізнання, практика аскези, достосована до різних життєвих обставин, вправляння в моральних чеснотах, а особливо в чесноті поміркованости, яка допомагає поставити пристрасті під контроль розуму.

491. У якому розумінні всі люди покликані жити в цнотливості?

За прикладом Христа, який є зразок цнотливости, усі люди покликані провадити цнотливе життя, кожен відповідно до свого стану. Одні живуть у дівоцтві або в посвяченому безженстві, – це чудовий спосіб легко й усією душею віддатися Богові. Інші теж повинні жити у цнотливості: хто одружений – у цноті подружжя, а хто не одружений – у цноті повздержливости.

492. Які найтяжчі гріхи супроти цнотливости?

Найтяжчі гріхи супроти цнотливости – що різняться між собою природою свого предмету – це перелюб, мастурбація, розпуста, порнографія, проституція, зґвалтування, гомосексуалізм. Усе це вияви такого пороку, як розбещеність. Вчинений супроти малолітньої особи, кожен із цих гріхів є особливо тяжким замахом на її фізичне та моральне здоров’я.

493. Чому шоста заповідь, яка каже тільки «не чини перелюбу», забороняє всі гріхи супроти цнотливости?

У біблійному тексті Десятислов’я написано тільки «не чини перелюбу» (Вих. 20, 14), але церковна традиція йде за моральною наукою Старого й Нового завітів у її цілості, і тому Церква вважає, що шоста заповідь охоплює собою всі гріхи супроти цнотливости.

494. Яке завдання має громадська влада, коли йдеться про цнотливість?

Влада зобов’язана утверджувати пошану до людської гідности, а тому повинна вживати заходів для того, щоб створити середовище, сприятливе для цнотливости. Зокрема, влада повинна відповідними законами перешкоджати розповсюдженню декотрих із вищеназваних тяжких гріхів супроти цнотливости, захищаючи насамперед малолітніх та найслабших.

495. Яким благам подружньої любови підпорядкована людська сексуальність?

Блага подружньої любови, яка у випадку охрещених осіб освячена таїнством подружжя, -- це єдність, вірність, нерозлучність і відкритість на дітонародження.

496. Яке значення подружнього акту?

Подружний акт має двояке значення як шлях до єднання (через узаємне віддання чоловіка й жінки) і продовження роду (через відкритість на відтворення життя). Ніхто не повинен усувати котрогось із цих двох аспектів подружнього акту, розриваючи той істотний зв’язок, що Бог установив між ними обома.

497. Коли регулювання народжуваности – моральне?

Регулювання народжуваности як один з аспектів відповідального материнства й батьківства об’єктивно узгоджується з вимогами моралі, якщо тільки подружжя вдається до нього без зовнішнього примусу і не з егоїстичних міркувань, а керуючись поважними причинами і вживаючи методів, що відповідають об’єктивним критеріям моралі, таких як тимчасова поздержливість і використання періодів неплідности.

498. Які засоби регулювання народжуваности суперечать моралі?

По суті неморальна є кожна дія – наприклад пряма стерилізація чи контрацепція – яка чи то в передбаченні подружнього акту, чи то під час нього, чи то в часі розвитку його природних наслідків прямо або побічно унеможливлює продовження роду.

499. Чому штучна інсемінація та штучне запліднення суперечать моралі?

Штучна інсемінація та штучне запліднення є неморальні, бо вони відокремлюють продовження роду від того акту, в якому чоловік і жінка дарують себе одне одному. Крім того, ці процедури призводять до панування техніки над походженням і долею людини. Інсемінація та гетерологічне запліднення з використанням методів, що передбачають участь сторонньої особи в інтимному житті подружжя, порушують право дитини народитися від знаних їй батька й матері, що пов’язані між собою шлюбом. Самі батьки теж мають право привести на світ дитину виключно з допомогою одне одного.

500. Як треба ставитися до народження дитини?

Дитина – дар Божий, найбільше благо подружжя. Не існує права мати дітей («дитина як належне, за всяку ціну»). Натомість є право дитини бути плодом подружнього акту своїх батьків. Крім того дитина як людська особа вже від самого свого народження має право на відповідну пошану.

501. Що робити парам, котрі не мають дітей?

Після того, як вичерпано всі допустимі медичні засоби, пари, яким не був посланий цей дар, – дитина, – можуть виявити свою великодушність, усиновивши сироту або розпочавши безкорисливе служіння ближнім. Так ці пари зреалізують свою вельми цінну духовну плідність.

502. Які є гріхи проти гідности подружжя?

Перелюб, розлучення, полігамія, кровозмішення, вільний союз (нешлюбне співжиття, «життя на віру»), дошлюбні та позашлюбні статеві зносини.

Сьома заповідь: Не кради

503. Що проголошує сьома заповідь?

Ця заповідь проголошує універсальне призначення, універсальний розподіл та приватне посідання земних благ, вимагає шанувати людину та її власність і берегти сотворений світ. Крім того Церква основує на цій заповіді своє суспільне вчення, в якому викладені засади поправної економічної діяльности і правильної поведінки в царині громадсько-політичного життя, права й обов’язки робітників, засади справедливости й солідарности між народами і значення любови до бідних.

504. На яких умовах існує право приватної власности?

Право на приватну власність існує тільки з умовою, що ця власність надбана або одержана чесним шляхом і використовується з пошануванням засади універсального призначення земних благ, що повинні служити задоволенню першочергових потреб усіх людей.

505. Яка мета приватної власности?

Мета приватної власности – гарантувати свободу й гідність особи. Завдяки власності людина може задовольняти свої першочергові потреби й потреби тих, за кого вона відповідальна, а також допомагати нужденним.

506. Що наказує сьома заповідь?

Сьома заповідь наказує шанувати чуже майно, виявляючи справедливість, любов, поміркованість і солідарність. Зокрема люди повинні додержувати обіцянок і виконувати укладені угоди, відшкодовувати завдану кривду і повертати нечесно зароблене, а також берегти сотворений світ, тобто розумно використовувати його корисні копалини, флору та фауну, особливо піклуючись про види, яким загрожує вимирання.

507. Як людина має ставитися до тварин?

Тварини – створіння Божі, і людина має ставитися до них доброзичливо, уникаючи, з одного боку, надмірної любови до них, а з іншого, бездумного й жорстокого використання тварин, особливо для наукових експериментів, що не вкладаються в рамки розумного і завдають тваринам непотрібних страждань.

508. Що забороняє сьома заповідь?

Передовсім ця заповідь забороняє красти, тобто привласнювати чуже майно всупереч слушному бажанню власника. До злодія прирівняно й того, хто платить несправедливу платню; спекулює на ціні товарів собі на зиск і на збиток іншим; підробляє гроші та платіжні документи. Заборонене також податкове й торгове шахрайство і навмисне ушкодження приватної та громадської власности. Заборонене лихварство, хабарництво, надуживання громадських благ для особистих потреб, марнотратство і злочинне недбальство в роботі.

509. Про що йдеться в соціяльному вченні Церкви?

Соціяльне вчення Церкви як органічний розвиток євангельської правди про гідність людської особи та про суспільний вимір людського буття подає засади для розмірковувань, формулює критерії для суджень, пропонує правила й дороговкази для діяння.

510. Коли Церква втручається в суспільні справи?

Церква забирає голос і висловлює своє моральне судження про соціяльно-економічні проблеми, коли це потрібно задля додержання підставових прав людини, для загального добра або для спасіння душ.

511. Що характерне для соціяльно-економічного життя?

Соціяльно-економічне життя має проходити відповідно до своїх особливостей в рамках морального порядку, має відзначатися служінням людині в її цілості та всій людській спільноті і додержанням соціяльної справедливости. Творцем, осередком і метою соціяльного й економічного життя повинна бути людина.

512. Що суперечить соціяльному вченню Церкви?

Соціяльному вченню Церкви суперечать ті суспільні й економічні устрої, що приносять в жертву підставові права людини або роблять з прибутку єдину засаду й остаточну мету людської діяльности. Тому Церква відкидає ті сучасні ідеології, що пов’язані з «комунізмом» і безбожними й тоталітарними формами «соціялізму». Що ж до практики «капіталізму», то Церква відкидає властивий йому індивідуалізм і цілковите панування ринкових законів над людською працею.

513. Яке значення має для людини праця?

Праця – це право й обов’язок людини, своєю працею людина бере участь у праці Бога-творця. Справді ж бо, старанно і компетентно працюючи, людина реалізує ті можливості, що закладені в її природі, славить дари Творця й одержані від Нього таланти, утримує себе та свою родину і слугує людській спільноті. Крім того, завдяки благодаті Божій праця може стати способом досягати освячення і співпрацювати з Христом задля спасіння інших.

514. На яку працю має право кожна людина?

Кожна людина повинна мати доступ до безпечної та чесної праці, не пов’язаної з несправедливою дискримінацією. Треба також, щоб людина мала змогу виявляти свою економічну ініціятиву й діставала справедливу винагороду за працю.

515. Яку відповідальність має держава, коли йдеться про працю?

Держава повинна гарантувати особисті свободи й недоторканність власности, забезпечити стабільну валюту й ефективну роботу громадських установ, контролювати і спрямовувати реалізацію особистих прав у царині економіки. Залежно від обставин, держава має допомагати громадянам у працевлаштуванні.

516. Яке завдання мають керівники підприємств?

Вони відповідають за економічні та екологічні наслідки діяльности своїх підприємств. Керівники повинні керуватися турботою про людей, а не тільки прагненням нарощувати прибуток, хоча прибуток теж важливий, бо дає змогу вкладати капітал у виробництво і забезпечувати майбутнє підприємства, працевлаштування робітників та сприятливу динаміку економічного життя.

517. Які обов’язки працівників?

Працівники повинні щиро, старанно й компетентно виконувати свою працю і старатися будь-які суперечки розв’язати шляхом діялогу. Ненасильницький страйк морально виправданий в тому разі, коли він є конечним засобом, щоб домогтися справедливости, а його організатори мають на увазі загальне добро.

518. Як реалізується справедливість і солідарність між народами?

На міжнародному рівні всі народи й інституції повинні діяти на засадах солідарности і взаємодоповнюваности, з тим щоб усунути або хоча б зменшити злидні, нерівності в розподілі природних та економічних ресурсів, соціяльно-економічну несправедливість, визиск, дедалі більшу заборгованість бідних країн, а також ті порочні механізми, що перешкоджають прогресові слаборозвинених країн.

519. Яку участь беруть християни у політичному та громадському житті?

Вірні миряни беруть безпосередню участь у громадсько-політичному житті. Вони надихають християнським духом земні реалії і співпрацють з усіма як справжі свідки Євангелія, миротворці й оборонці справедливости.

520. Чим керується любов до бідних?

Любов до бідних керується євангельськими заповідями блаженства та прикладом Христа, який безустанно турбувався про бідних. Ісус казав: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (Мт. 25, 40). Любов до бідних реалізується в боротьбі з матеріяльною бідністю та численними формами культурної, моральної та релігійної вбогости. Діла милосердя для душі й для тіла та численні доброчинні установи, що постали протягом століть, – це наочне свідчення тої особливої любови до бідних, що властива учням Христовим.

Восьма заповідь: Не свідчи неправдиво

521. Який обов’язок має людина щодо правди?

Кожна людина покликана бути щирою та правдивою у словах і в учинках. Кожен з нас повинен шукати правди, а знайшовши – неухильно її триматися, впорядковуючи все своє життя відповідно до її вимог. Ув Ісусі Христі сповна об’явилася правда Божа: Христос є сама Правда. Хто йде за Ним, той живе в Дусі правди і цурається двоєдушности, прикидання, лицемірства.

522. Як треба засвідчувати правду?

Християнин повинен засвідчувати євангельську правду в усіх сферах своєї приватної та громадської діяльности, коли треба – то й ціною власного життя. Мучеництво – найвимовніше свідчення правдивости віри.

523. Що забороняє восьма заповідь?

Восьма заповідь забороняє:

– неправдиве свідчення, кривоприсягу, брехню (тяжкість брехні залежить від тої правди, яку вона спотворює, від обставин і наміру того, хто бреше, а також від шкоди, спричиненої брехнею);

– непродумані судження, лихослів’я, обмови та наклепи, що підкопують або руйнують ту честь і добру славу, яка є правом кожної людини;

– лестощі, підлабузництво й догідливість, особливо якщо вони призводять до тяжких гріхів або мають на меті незаконну вигоду.

Якщо провина проти правди призвела до завдання кривди ближньому, ця кривда повинна бути виправлена.

524. Що наказує восьма заповідь?

Восьма заповідь наказує виявляти пошану до правди в поєднанні з розважливістю любови. Цей наказ особливо слушний, коли йдеться про повідомляння й інформування, – справи, в яких треба брати до уваги добро окремих осіб та цілого суспільства, захист приватности й небезпеку створити спотикання або спокусу для інших, -- а також коли йдеться про збереження фахових таємниць, що можуть бути розкриті тільки в виняткових випадках, якщо на те є відповідна поважна причина. Так само не можна розголошувати й приватні зізнання, зроблені під секретом.

525. Як треба використовувати засоби масової інформації?

Засоби масової інформації повинні слугувати загальному добру, а інформація, яку вони повідомляють, повинна бути завжди правдивою і – якщо це не суперечить справедливості й любові – повною. Крім того, інформація повинна бути викладена чесно і доступно, з неухильним додержанням законів моралі та пошануванням гідности й невід’ємних прав людської особи.

526. Який зв’язок існує між правдою, красою і сакральним мистецтвом?

Правда сама по собі прекрасна, вона несе з собою сяєво духовної краси. А крім слів, є ще й багато інших форм вираження правди, передовсім – твори мистецтва. Твори мистецтва – це овоч богоданого таланту і людських зусиль. Сакральне мистецтво, щоб бути правдивим і гарним, повинно зображати й прославляти явлене в Христі таїнство Боже, повинно заохочувати людей, щоб вони поклонялися Богові й любили Його – Творця й Спасителя, який є найвища Краса Правди й Любови.

Дев’ята заповідь: Не пожадай жінки ближнього твого

527. Що наказує дев’ята заповідь?

Дев’ята заповідь наказує переборювати тілесну похіть в думках і бажаннях. Боротися з цією похіттю – значить очищати своє серце і жити в чесноті поміркованости.

528. Що забороняє дев’ята заповідь?

Дев’ята заповідь забороняє культивувати думки й бажання, що спрямовані на вчинки, заборонені шостою заповіддю.

529. Як досягнути чистоти серця?

Охрещений, який одержав Божу благодать і бореться з непутящими бажаннями, досягає чистоти серця через дар і чесноту цнотливости, через щирість намірів, через непорочність внутрішнього й зовнішнього погляду, через дисципліну почуттів та уяви, і нарешті, через молитву.

530. Чого ще треба, щоб досягти чистоти?

Чистота потребує соромливости, яка захищає інтимне життя особи, є виявом тої делікатности, яка випливає з цнотливости, і впорядковує погляди й рухи так, як цього вимагає гідність людей та їх стосунків. Соромливість звільняє від усюдисущого еротизму і тримає здаля від усього того, що сприяє нездоровій цікавості. Потрібне також очищення суспільного середовища шляхом безнастанної боротьби проти моральної вседозволености, опертої на хибному трактуванні людської свободи.

Десята заповідь: Не пожадай власности ближнього твого

531. Що наказує і що забороняє десята заповідь?

Ця заповідь, що доповнює попередню, вимагає внутрішнього шанобливого ставлення до чужої власности і забороняє зажерливість, непомірну жадобу до чужого майна і заздрість, що полягає в жалю, який людина відчуває через чуже майно, та в сильному бажанні це майно привласнити.

532. Що має на увазі Ісус, коли закликає до вбогости серця?

Ісус казав своїм учням, що вони повинні ставити Його понад усе й понад усіх. Зректись багатства і в дусі євангельської вбогости доручити себе провидінню Божому, яке звільняє нас від турботи про завтрашній день, – це підготова до блаженства «вбогих духом, що їхнє царство небесне» (Мт. 5, 3).

533. Яке найбільше бажання людини?

Найбільше бажання людини – це бачити Бога. Усе єство її немов кричить: «Хочу бачити Бога!» Людина знаходить своє повне і правдиве щастя в Божому блаженстві й у спогляданні Того, хто сотворив її по любові і своєю безмежною любов’ю притягає до себе.

«Хто бачить Бога, той осягнув усі блага, що тільки можна уявити» (св. Григорій Нісський).

На цій іконі відтворена біблійна оповідь про день П’ятдесятниці:

«А як настав день П'ятдесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Дії 2, 1-4).

На іконі від голуба, символу Святого Духа, виходить конус яскравого світла, яке огортає Марію з апостолами. Це те світло, що просвітлює уми апостолів, даючи їм дар знання, мудрости й розуміння божественної реальности, а також дари побожности, поради, сили й страху Божого.

На головах апостолів – язики полум’я, що вказують на повноту тої божественної любови, яка спонукуватиме їх обвіщати Євангеліє всім народам. Завдяки наддостатку благодаті апостоли зможуть бути зрозумілими для кожного, адже вони промовлятимуть універсальною і всім доступною мовою любови.

Так мовному розділенню народів П’ятдесятниця протиставляє шлях до єдання всіх людей.

У центрі ікони – Марія, мати Церкви, цариця апостолів і досконала молільниця. Саме в любові Духа Святого вірні можуть зносити до Бога свою синівську молитву. Як сказав апостол:

«А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва, Отче!» (Гал. 4, 6).

Коптська ікона П’ятдесятниці

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА

ХРИСТИЯНСЬКА МОЛИТВА

глава перша

МОЛИТВА У ХРИСТИЯНСЬКОМУ ЖИТТІ

Для молитви надаються всі без винятку моменти життя. Однак Церква пропонує вірним особливі часи й пори, призначені для того, щоб проказувати або живити в душі безустанну молитву: молитва уранці й увечері, до й після трапези; літургія годин, недільна євхаристія; молитва на вервиці; празники літургійного року.

На іконі зображені декотрі з головних літургійних празників, що є немовби віхами в молитовному житті Церкви. У центрі – зображення пасхальної містерії: воскресіння Ісуса та Його вознесення на небо. Саме празник Пасхи, вінець літургійної молитви, надає значущости і спасенної дієвости всім іншим празникам чи то Ісусового, чи Маріїного циклу.

Ікона з зображенням головних літургійних празників.

534. Що таке молитва?

Молитва – це піднесення душі до Бога або прохання до Бога про ті блага, які Він зволить нам дати. Це завжди дар Божий, адже в молитві Бог виходить назустріч людині. Християнська молитва – це особистий і живий зв’язок синів Божих з їх безмежно добрим Отцем, із Його Сином Ісусом Христом та з Духом Святим, що живе в серці християн.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ОДКРОВЕННЯ МОЛИТВИ

535. Чому існує вселенський поклик до молитви?

Тому що Бог перший, сотворивши світ, покликав усі істоти з небуття. Навіть після гріхопадіння людина не втратила здатности впізнавати свого Творця і змагає до Того, хто покликав її до існування. Всі релігії і особливо історія спасіння засвідчують оце властиве людині прагнення Бога, але то саме Бог із власного почину безнастанно притягує кожну людину до таїнственної зустрічі в молитві.

Об’явлення молитви у Старому Завіті

536. Який приклад молитви дає нам Авраам?

Авраам – зразок того, як треба молитися, адже він ходить з Богом, слухає Бога й кориться Йому. Авраамова молитва – це боротьби віри, бо ж Авраам не перестає вірити в Божі обітниці навіть у хвилини випробувань. А після того, як він прийняв у своїм наметі самого Господа, і той довірив йому свій задум, Авраам наважується із сміливою впевненістю заступатися за грішників.

537. Як молився Мойсей?

Молитва Мойсея – показовий приклад споглядальної молитви. Бог, що покликав Мойсея з неопалимої купини, часто й довго розмовляв із ним «віч-на-віч, як людина розмовляє з людиною» (Вих. 33, 11). З такої близькости до Бога Мойсей черпав силу, щоб непохитно заступатися за народ. Отже Мойсеєва молитва була прообразом того заступництва, яким заступається за нас єдиний посередник, Ісус Христос.

538. Який зв’язок був у Старому завіті між храмом та царем з одного боку і молитвою, з іншого?

У затінку домівки Божої – якою був Ковчег Завіту, а потім храм – народ Божий розвивав мистецтво молитви під проводом своїх пастирів. Серед проводирів Ізраїлю був і Давид – цар «за серцем Божим», пастир, що молився за свій народ. Давидова молитва – то зразок для молитви народу, адже в ній – прийняття Божої обітниці і переповнена любов’ю довіра до Того, хто Єдиний Цар і Господь.

539. Яка роль молитви у посланництві пророків?

Пророки черпали з молитви світло й силу, щоб закликати народ до віри й навернення серця. Вони перебували дуже близько до Бога, заступалися за своїх братів і розповідали їм усе, що бачили і чули від Всевишнього. Ілля – отець пророків, тобто тих, хто шукає лице Боже. На Кармель-горі він благав Бога «Почуй мене, Господи, почуй мене» (1 Цар. 18, 37) і завдяки втручанню Божому домігся-таки, щоб народ повернувся до віри.

540. Яке значеня псалмів у молитовному житті?

Псалми – це вершина старозавітної молитви: в них Слово Боже стає молитвою людини. Ця молитва водночас і особиста, і громадська, вона натхнена Духом Святим і оспівує чуда Божі в сотвореному світі та в історії спасіння. Христос теж молився псалмами, і у Христі вони знайшли своє сповнення. Тому псалми й дотепер лишаються істотним і сталим складником церковної молитви, – вони надаються як молитва для людей будь-якого суспільного становища й будь-якої епохи.

Молитва – сповна об’явлена і зреалізована в Ісусі

541. Від кого Ісус навчився молитися?

Своїм людським серцем Ісус навчився молитися від своєї Матері та з єврейської традиції. А проте Його молитва плине ще й з іншого, потаємнішого джерела, адже Він – Син вічного Бога, і у своїй святій людській природі Він звертається до Отця з досконалою синівською молитвою.

542. Коли Ісус молився?

Євангеліє часто показує нам Ісуса в молитві. Ми бачимо, як Він усамітнюється для молитви, часом і вночі. Ісусова молитва стосувалася передовсім до ключових моментів Його місії та місії апостолів. По суті, все Його життя – молитва, адже Він перебував у повсякчасному сопричасті любови з небесним Отцем.

543. Як молився Ісус під час своїх страстей?

Ісусова молитва під час Його агонії в Гетсиманському саді та Його останні слова на хресті являють нам усю глибину Його синівської молитви: Ісус допровадив до завершення Божий задум любови і взяв на себе всі тривоги людства, всі прохання й усі клопотання в історії спасіння. Ісус пред’явив їх Отцеві, і Отець прийняв їх і задовольнив, учинивши те, що перевершило всі сподівання – воскресивши Ісуса з мертвих.

544. Як Ісус учить нас молитися?

Ісус учить нас молитися не тільки тоді, коли подає нам молитву Отче наш, а й кожного разу, коли сам молиться. Так Він показує нам не тільки, про що треба молитися, але й те, з яким духом треба приступати до правдивої молитви: з чистим серцем, яке прагне царства Божого і прощає ворогів; із сміливою синівською довірою до Бога, яка не обмежена тим, що ми відчуваємо і розуміємо; з невсипущою пильністю, яка охороняє від спокуси.

545. Чому наша молитва – дієва?

Наша молитва дієва, бо поєднана у вірі з молитвою Ісуса. У Ньому християнська молитва стає сопричастям любови з Отцем. А тому ми маємо змогу подати Богові наші прохання, і вони будуть почуті: «Просіть – і отримаєте, щоб повна була ваша радість» (Ів. 16, 24).

546. Як молилася Діва Марія?

Молитва Марії відзначається вірою та щедрим жертвуванням усього свого єства Богові. Ісусова мати є водночас нова Єва, «мати живих»: вона молиться до Ісуса, свого Сина, про потреби людей.

547. Чи є в Євангелії молитва Марії?

Опріч клопотання Марії перед Ісусом в Кані Галілейській, Євангеліє передає нам також молитву «Величає душа моя Господа» (Лк. 1, 46-55). Це пісня Богоматері, а заразом і Церкви, це радісна вдячність, що ллється з серця убогих, чия надія справдилась у сповненні божественних обітниць.

Молитва в часі Церкви

548. Як молилася перша християнська громада в Єрусалимі?

На початку Діянь апостолів написано, що вірні з першої громади в Єрусалимі, яких навчив жити в молитві Дух Святий, «постійно перебували в апостольській науці та спільності, і в ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2, 42).

549. Яким чином Дух Святий бере участь у молитві Церкви?

Дух Святий, внутрішній учитель християнської молитви, виховує Церкву в її молитовному житті і допомагає щораз глибше занурюватись у споглядання Бога та єднання з незбагненним таїнством Христовим. Ті форми молитви, що подані в канонічних апостольських писаннях, залишаються нормативними для християнської молитви.

550. Які є головні форми християнської молитви?

Це благословення, поклоніння, прохальна молитва та молитва заступництва, молитва подяки і хвалебна молитва. Євхаристія вміщує в собі і виражає всі форми християнської молитви.

551. Що таке благословення?

Благословення – це відповідь людини на дари Божі: ми благословляємо Всемогутнього, який перший благословив нас і ущедрив нас своїми дарами.

552. Яке визначення можна дати поклонінню?

Поклоніння – це схиляння людини перед Богом, коли людина визнає себе сотворінням перед лицем свого трисвятого Творця.

553. Які форми може мати прохальна молитва?

Це може бути благання про прощення або смиренна та сповнена віри просьба про задоволення будь-якої з наших наших потреб, чи то духовних, чи матеріяльних. Однак найперше, чого слід бажати, – це настання Царства Божого.

554. В чому полягає заступництво?

Заступатися – значить прохати на користь когось іншого. Молитва заступництва підладжується і приєднується до молитви Ісуса, який заступається перед Отцем за всіх людей, а особливо за грішників. Заступництво повинно поширюватись також і на ворогів.

555. Коли треба складати Богові подяку?

Церква безнастанно дякує Богові, особливо коли справляє Євхаристію, адже в Євхаристії Христос робить Церкву учасником своєї подяки Отцеві. Будь-яка подія може стати для християнина нагодою, щоб скласти дяку Богові.

556. Що таке хвалебна молитва?

Це особлива форма молитви, коли людина найбезпосередніше визнає, що Бог є Бог. Така молитва цілковито безкорислива: людина величає Бога ради Нього самого і славить Його за те, що Він є.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ТРАДИЦІЯ МОЛИТВИ

535. Яке значення церковної Традції, коли йдеться про молитву?

У Церкві, через її живу Традицію Дух Святий учить синів Божих молитися. Справді, молитва не зводиться до спонтанного вияву внутрішніх поривів, – вона передбачає також споглядання, дослідження та розуміння тої духовної реальности, яку людина пізнає в молитві.

Коло джерел молитви

536. Які є джерела християнської молитви?

Джерела молитви – це Слово Боже, що дає нам «найвище спізнання Христа Ісуса» (Фил. 3, 8); церковна літургія, яка проголошує, уприсутнює і уділяє вірним таїнство спасіння; богословські чесноти, а також повсякденні ситуації, в яких ми можемо стріти Бога.

«Я люблю тебе, Господи, і єдина ласка, що я в тебе прохаю, – це любити тебе вічно. Мій Боже, коли язик мій не зможе повторяти щомиті, як я люблю тебе, то хочу, щоб моє серце повторяло це тобі при кожному моєму подиху» (св. Жан-Марі Віянней).

Шлях молитви

559. Чи в Церкві існують різні способи молитви?

У Церкві є різні способи молитви, що поставали в різних історичних, соціяльних та культурних обставинах. Учительський Уряд уповноважений визначати, чи ці способи узгоджуються з традицією апостольської віри, а пастирі й катехити повинні пояснювати їх сенс, який завжди пов’язаний з Ісусом Христом.

560. Яка є дорога нашої молитви?

Дорога нашої молитви – це Христос, бо молитва звернена до Бога, нашого Отця, але доходить до Нього тільки в тому разі, коли ми, хоча б і посередньо, молимося в ім’я Ісуса. Ісусова людська природа – це єдиний шлях, яким Дух Святий навчає нас молитися нашому Отцеві. Тому літургійні молитви завершуються словами: «Через Господа нашого Ісуса Христа».

561. Яку роль відіграє в молитві Дух Святий?

Дух Святий є внутрішній учитель християнської молитви, а самі ми не знаємо, «про що бо нам молитися як слід» (Рим. 8, 26), тому Церква спонукує нас кликати Святого Духа і просити його при кожній нагоді: «Прийди, Духу Святий!»

562. З якого погляду християнська молитва є марійною?

З огляду на виняткову співпрацю Марії з діянням Духа Святого Церква любить молитися Марії та спільно з Марією, досконалою молільницею, щоб разом з нею величати і кликати Господа. По суті, Марія «показує нам дорогу», і ця дорога – її Син, єдиний Посередник.

563. Як Церква молиться Марії?

Передовсім молитвою «Богородице Діво», якою Церква прохає Діву про заступництво. До Марії звернені також молитви з вервицею, Акафіст, Паракліс, гімни та пісні різних християнських традицій.

Проводирі в молитві

564. Яким чином святі є нашими проводирями в молитві?

Святі є для нас взірцем того, як треба молитися, і саме їх ми повинні прохати, щоб вони заступилися перед Святою Трійцею за нас і за весь світ. Заступництво – це їх найшляхетніше служіння задумові Божому. Протягом багатовікової історії Церкви у сопричасті святих розвинулися різні типи духовности, що навчають християн жити й молитися.

565. Хто може навчати молитви?

Християнська родина – це перший осередок, де навчають молитви. Особливо гідна заохочення щоденна молитва в родинному колі, адже вона є першим свідченням молитовного життя Церкви. Катехиза, молитовні групи, «духовне наставництво» – все це школа молитви й допомога в молитовному житті.

566. Які місця особливо сприятливі для молитви?

Молитися можна скрізь і всюди, однак вибір відповідного місце має неабияке значення для молитви. Церква – це властиве місце для літургійної молитви та євхаристійного поклоніння. Є й інші місця, сприятливі для молитви, такі як «молитовний куточок» у хаті, монастир або прочанська святиня.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

МОЛИТОВНЕ ЖИТТЯ

567. Які моменти життя особливо придатні для молитви?

Для молитви надаються всі без винятку моменти життя, але Церква пропонує вірним певні молитовні ритми, що повинні допомагати в безперервній молитві: молитва уранці й увечері, до й після трапези; літургія годин; недільна Євхаристія; молитва на вервиці; празники літургійного року.

«Треба споминати Бога частіше, ніж віддихаємо» (св. Григорій Назиянзин).

568. Які бувають вияви молитовного життя?

Християнська традиція зберегла три способи переживати й виражати молитву: усна молитва, розважання і споглядальна молитва. Спільна риса їх усіх – зосередженість серця.

Способи молитви

569. Чим характеризується усна молитва?

Усна молитва залучає тіло до внутрішньої молитви серця. Навіть найсокровенніші молитви не можуть обходитись без усного вираження. А усна молитва завжди повинна випливати з глибин особистої віри. Навчивши нас молитись Отче наш, Ісус дав нам досконалий зразок усної молитви.

570. Що таке розважання?

Розважання – це молитовні роздуми, що спираються передовсім на Слово Боже, викладене в Біблії. У розважаннях розум, уява, почуття, бажання – всі працюють на те, щоб поглибити нашу віру, навернути наше серце і зміцнити нашу волю йти за Христом. Це той етап, що передує сопричастю любови з Господом.

571. Що таке споглядальна молитва?

Споглядальна молитва – це простий погляд, в тиші й любові спрямований на Бога. Це дар Божий, момент чистої віри, під час якого молільник змагає до Христа, покладається на люблячу волю Отця і приймає діяння Духа Святого в своєму житті. Свята Тереза Авільська визначила споглядальну молитву як дружні стосунки, «коли часто розмовляєш віч-на-віч із Богом, про якого знаєш, що Він тебе любить».

Молитва як боротьба

572. Чому молитва – це боротьба?

Молитва – це дар благодаті, але цей дар завжди передбачає рішучу відповідь з боку людини, адже хто молиться, той бореться проти себе самого, проти оточення, а передовсім – проти Спокусника, який робить усе, аби тільки завадити нам молитися. Молитовна боротьба невіддільна від поступу в духовному житті. Кожен молиться так, як живе, бо кожен живе так, як молиться.

573. Чи є заперечення проти молитви?

Опріч помилкових уявлень про молитву, багато хто думає, що йому ніколи молитися або що молитися марно. Ті, що моляться, можуть занепасти духом перед лицем труднощів і позірних невдач. Щоб подолати ці перешкоди, треба смирення, впевнености й наполегливости.

574. Які труднощі пов’язані з молитвою?

Розвіяність думок – це звична проблема, що з нею ми стикаємося, коли молимось. Розвіяність не дає зосередити увагу на Богові, вона показує нам, до чого ми насправжки прив’язані. Щоб подолати цю перешкоду, ми повинні смиренно звернути наше серце до Господа. Також молитві часто заважає душевна сухість, – подолавши її, ми зможемо у вірі йти за Господом навіть тоді, коли це не даватиме нам почуттєвого задоволення. Нудьга – це різновид духовного лінивства, спричинений ослабленням пильности і браком уваги до власного серця.

575. Як зміцнити нашу синівську довіру до Бога?

Наша синівська довіра зазнає випробування, коли ми думаємо, що Бог нас не чує. В такому разі ми повинні запитати себе, чи Бог для нас – Отець, чию волю ми прагнемо виконувати, а чи просто засіб здобути те, чого бажаємо ми самі. Якщо наша молитва поєднується з Ісусовою, ми знаємо, що Він дає нам багато більше, ніж той чи той конкретний дар: ми одержуємо Духа Святого, що перетворює наше серце.

576. Чи кожна хвилина придатна для молитви?

Молитися можна завжди, бо час християнина – це час воскреслого Христа, а Христос «є з нами по всі дні» (Мт. 28, 20). Тому молитва і християнське життя – нероздільні.

«Хоч на торгу, хоч на самоті під час прогулянки ви можете віддаватися частим і палким молитвам. Це можна робити й у крамниці, коли ви щось продаєте чи купуєте, або й тоді, коли ви готуєте їсти» (св. Йоан Золотоустий).

577. Що таке молитва години Ісусової?

Так називають архієрейську молитву Ісуса на Тайній вечері. Коли настала година «переходу» до Отця, година жертви, то Ісус, первосвященик Нового Союзу, звернувся до Отця з цією молитвою.

глава друга

МОЛИТВА ГОСПОДНЯ

ОТЧЕ НАШ

Отче наш, що єси на небесах!

Нехай святиться Ім’я Твоє.

Нехай прийде Царство Твоє,

нехай буде воля Твоя

як на небі, так і на землі.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.

І прости нам провини наші,

як і ми прощаємо винуватцям нашим.

Не введи нас у спокусу,

але визволи нас від лукавого.

«Раз якось Ісус молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: „Господи, навчи нас молитись”» (Лк. 11, 1). Ісус виконав прохання, навчивши учнів молитви Отче наш.

Учні, що, звісно ж, добре зналися на тогочасних єврейських молитвах, були просто приголомшені особливістю Учителевої молитви. А Ісус молився безустанно (пор. Лк. 5, 16). Найважливіші моменти Його життя супроводжувалися молитвою: Ісус молився, охрестившись у Йордані (Лк. 3, 21), перед тим, як покликати своїх учнів (Лк. 6, 12), перед своїм преображенням (Лк. 9, 28). Він молився за віру Петрову (Лк. 22, 31-32) і за зіслання Святого Духа (Ів. 14, 15-17; 15, 26). Він молився перед тим, як воскресити Лазаря (Ів. 11, 41) і під час свого тріюмфального вступу в Єрусалим (Ів. 12, 27). Він молився Отцеві на Тайній вечері, щоб Отець прославив Його (17, 1-5), охоронив Його учнів (Ів. 17, 6-19) та благословив усіх вірних (Ів. 17, 20-26). Він молився перед своїми страстями (Лк. 22, 39. 46), а вмираючи – молився за своїх ворогів (Лк. 23, 34).

Ісусова молитва звернена до Отця в діялозі послуху, і саме цей послух наснажує Його місію: «Їжа моя... - волю чинити того, хто послав мене, і діло Його вивершити» (Ів. 4, 34). Таке щонайтісніше єднання з Отцем є джерелом радости і хвали: «Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі [...]. Все передане Мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити» (Мт. 11, 25. 27).

Молитва до Отця – це віддих Ісусового земного життя. Прийшовши, щоб оселитись між нами, Ісус ніколи не віддалявся від дому Отця, тобто ніколи не розривав молитовного сопричастя з Отцем. І ця синівська близькість до Отця обернулася спасенною і милосердною близькістю до братів, що тривала аж до часу жертвопринесення на хресті.

Ісусова молитва не припиняється й дотепер (Євр. 7, 25). У євхаристійній літургії Ісус як верховний священик складає Отцеві свою спокутну жертву, і робить це в єдності з тілом своїм, тобто Церквою. Кожна наша молитва возноситься до Отця «через Христа, Господа нашого». Саме невпинна молитва Христова підтримує всі наші молитви – і ті, що в нас у серці, і ті, що на вустах. Коли Церква молиться, то Син обнімає коліна Отцеві. Молитва синів лине до Отця голосом Єдинородного. Рук, піднесених у молитві, у хвалі, у благанні – мільйони, але голос один-єдиний – голос Сина.

Ця картина зображає Ісуса, що молиться у Гетсиманському саді. Ісус, покірний Отцеві, приймає гірку чашу страждань заради того, щоб спасти людство.

Ель Ґреко, Ісусова молитва в саду, Музей мистецтв, Толедо (США).

578. Яке походження молитви Отче Наш?

Одного разу учень, побачивши, як Ісус молиться, попросив Його: «Навчи нас молитися» (Лк. 11, 1), і тоді Спаситель навчив апостолів цієї незамінної християнської молитви, Отче наш. У своїй літургійній традиції Церква завжди послугувалася текстом від святого Матея (6, 9-13).

«Короткий зміст усього Євангелія»

579. Яке місце молитви Отче наш у Святому Письмі?

Отче наш – це «короткий зміст усього Євангелія» (Тертуліян), «найдосконаліша молитва» (св. Тома Аквінський). Отче наш – серце Нагірної проповіді (Мт. 5-7), у формі молитви тут підсумовано найголовніше в Євангелії.

580. Чому Отче наш називають «молитвою Господньою»?

Отче наш називають «молитвою Господньою», бо її нас навчив сам Господь Ісус.

581. Яке місце молитви Отче наш у молитовному житті Церкви?

Отче наш – церковна молитва у найповнішому значенні слова. Її «передають» християнинові при хрещенні на знак його нового народження до божественного життя синів Божих. Євхаристія розкриває повний сенс молитви Господньої, адже висловлені в цій молитві бажання, основані на звершеному вже таїнстві спасіння, будуть сповна виконані з приходом Господа. Отче Наш – невід’ємна частина Літургії годин.

«Отче наш, що єси на небесах»

582. Чому ми «сміємо з цілковитою довірою наблизитися» до Отця?

Тому що Ісус, наш Відкупитель, привів нас перед лик Отця, і Дух Святий зробив нас синами Божими. А отже, ми можемо молитися до нашого Отця із щирою синівською довірою, радісною впевненістю та покірною сміливістю, з твердим переконанням, що Бог нас любить і почує.

583. Чому ми можемо кликати Бога «Отче»?

Ми можемо називати Бога «Отцем», бо воплочений Син Божий об’явив нам Бога як Отця, а Дух Святий допомагає Отця пізнати. Взиваючи до Бога, ми дістаємо змогу – щоразу з новим зачудуванням – увіходити в Боже таїнство, і молитва живить у нас прагнення поводитися по-синівському. Отже, молитва Господня допомагає нам усвідомити, що ми сини Отця у Сині.

584. Чому ми називаємо Отця «нашим»?

Слово «наш» виражає цілком новий стосунок до Бога. Коли ми молимось Отцеві, ми поклоняємось Йому і славимо Його разом із Сином і Духом. У Христі ми «Божий» народ, а Бог – «наш» Бог, відтепер і навік. Ми називаємо Отця «нашим», бо Церква Христова – це спільнота багатьох і багатьох братів, що всі мають «одне серце й одну душу» (Дії 4, 32).

585. З яким духом сопричастя та посланництва ми молимося Богові, Отцеві «нашому»?

Молитися «нашому» Отцеві – це спільний привілей усіх охрещених, а тому всі вони чують нагальний поклик взяти участь у молитві Ісуса за єдність Його учнів. Молитися «Отче наш» – значить молитися з усіма людьми й за все людство, щоб усі пізнали єдиного й правдивого Бога і поєдналися в одно.

586. Що означає вислів «на небесах»?

Цей біблійний вислів означає не місце, а спосіб буття: Бог є по той бік усього й понад усім. Цей вислів показує велич і святість Бога, а також Його присутність у серці праведних. Небо, або Дім Отця – це та правдива вітчизна, до якої ми линемо в надії, поки лишаємося все ще на землі. По суті, ми вже живемо там, «сховані з Христом у Бозі» (Кол. 3, 3).

Сім прохань

587. Як побудована молитва Господня?

Вона містить сім прохань до Бога Отця. Перші три, більше богословські, підводять нас до Бога в Його славі: хто любить, думає передовсім про того, кого любить. Вони показують, чого ми повинні прохати в Бога: щоб святилося Його ім’я, щоб настало Його царство, щоб чинилася Його воля. Чотири наступні прохання показують Отцеві милосердя наші злигодні та наші сподівання. Людина просить Бога нагодувати її, простити її гріхи, підтримати її у спокусах і визволити від Лукавого.

588. Що означає: «Нехай святиться ім’я Твоє»?

Ім’я Боже освячується передовсім тою хвалою, що нею людина визнає Бога як Святого. Справді, Бог об’явив своє святе ім’я Мойсеєві і забажав, щоб Божий народ був «народом святим», оселею Бога.

589. Як святиться ім’я Боже в нас та у світі?

Святити ім’я Боже, яке нас самих покликає «до освячення» (1 Сол. 4, 7) – значить прагнути, щоб одержане у хрещенні освячення надихало все наше життя. Це значить також – своїм житям і своєю молитвою прохати, щоб ім’я Боже визнавала і благословляла кожна людина.

590. Про що прохає Церква, коли молиться: «Нехай прийде Царство»?

Церква прохає про остаточне настання Царства Божого і повернення Христа у славі. Але Церква молиться й про те, щоб Царство уже сьогодні зростало через освячення людей у Святому Дусі і завдяки ревності тих християн, які згідно з заповідями блаженства служать мирові та справедливості. Це прохання – крик Духа і Нареченої: «Прийди, Господи Ісусе!» (Об. 22, 20).

591. Чому ми прохаємо: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі?»

Воля Отця – «щоб усі люди спаслися» (1 Тим. 2, 3). Для цього бо й прийшов Ісус – щоб досконало звершити спасенну волю Отця. Ми молимося Богові Отцеві, щоб Він поєднав нашу волю з волею свого Сина, як то було у випадку Марії та святих. Ми прохаємо, щоб доброзичливий задум Божий сповна здійснився на землі так само, як і на небі. Саме в молитві ми можемо «пізнати, що то є воля Божа» (Рим. 12, 2) і здобути «терпеливости, щоб її виконувати» (Євр. 10, 36).

592. Який сенс прохання: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні»?

З довірливою синівською впевненістю прохаючи в Бога щоденної поживи, конечної для нашого існування, ми визнаємо, що Бог, Отець наш, є добрий понад усяку доброту. Ми прохаємо благодаті, яка навчить нас діяти так, щоб завдяки справедливості та бажанню ділитися надлишок благ ув одних міг забезпечити потреби інших.

593. Який питомо християнський сенс цього прохання?

«Не тільки хлібом єдиним живе людина, але всім, що виходить з уст Господніх» (Мт. 4, 4), а отже в цьому проханні йдеться і про голод за Словом Божим і Тілом Христовим, яке ми споживаємо в Євхаристії, і про голод за Духом Святим. Ми з цілковитою впевненістю прохаємо хліба на сьогодні, на Боже сьогодення, і одержуємо жаданий хліб передовсім у Євхаристії, що є прообразом прийдешнього бенкету Божого.

594. Чому ми кажемо: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»?

Прохаючи в Бога прощення, ми визнаємо себе за грішників перед лицем Отця. Водночас ми сповідуємо й милосердя Боже, адже в Його Сині й через таїнства ми приймаємо «відкуплення, прощення гріхів» (Кол. 1, 14). А проте, наше прохання буде почуте тільки в тому разі, якщо ми самі уже простили своїх кривдників.

595. Як можливе прощення?

Милосердя проникає в наше серце, тільки якщо ми самі вже навчилися прощати, навіть і ворогам. І хоч людина, здавалося б, неспроможна виконати цю вимогу, серце, що відкрилося Духові Святому, може спільно з Христом любити безмежною любов’ю, перетворювати душевні рани на співчуття, а почуття кривди – на заступництво. Прощення причасне до божественного милосердя і є вершиною християнської молитви.

596. Що означає: «Не введи нас у спокусу»?

Ми молимо Бога Отця, щоб Він не покинув нас напризволяще у полоні спокуси. Ми прохаємо Духа, щоб Він навчив нас бачити різницю між випробою, яка допомагає зростати в добрі, і спокусою, яка призводить до гріха і смерти, а також розуміти, що значить бути спокушуваним, а що – піддаватися на спокусу. Це прохання єднає нас із Христом, що подолав спокусу своєю молитвою. Це – наполегливе благання про благодать пильности й витривалости до кінця.

597. Чому молитва завершується проханням: «Визволи нас від Лукавого»?

Лукавий – це Сатана, що повстає проти Бога і «зводить усю вселенну» (Об. 12, 9). Перемога над дияволом уже досягнута у Христі. Та ми молимося, щоб уселюдська родина була визволена від Сатани з його ділами. Ми прохаємо також про многоцінний дар миру і благодать витривалого очікування на пришестя Христа, який остаточно звільнить нас від Лукавого.

598. Що означає кінцеве Амінь?

«Скінчивши молитву, ти кажеш: Амінь, і цим Амінь, яке значить «Хай буде так», ти ставиш свою печать під усім, що міститься в цій молитві, якої навчив нас Бог» (св. Кирило Єрусалимський).

Ангели – створіння Божі. Багато з них лишилися й досі лишаються вірними Богові, живуть при Ньому, служать Йому та Церкві, перебувають у єдності із спасенними у славі небес.

Неначе в Яковому сні про ту драбину з неба до землі, що «ангели ступають нею вгору і сходять наниз» (пор. Бт. 28, 12), ангели є рухливі й невтомні посланці, що тримають зв’язок між небом і землею. Між Богом і людством немає непроникної тиші чи відчужености, а триває безперервний діялог, безупинне спілкування. Тож люди, до яких і звернене це спілкування, повинні вигострити свій духовний слух, щоб почути і зрозуміти ту ангельську мову, що заохочує до добрих слів, святих почуттів, милосердних учинків, лагідної поведінки, зразково чистих стосунків.

Усього цього ми прохаємо в нашого ангела-охоронця, коли молимось відомою молитвою, що є витвором католицької народної побожности:

«Ангеле Божий,

що мене хорониш,

просвіти, оборони,

прав і керуй мною,

довіреним тобі з милосердя небесного.

Амінь».

Подана тут картина зображає групу «безкрилих» ангелів, що моляться, співаючи. Вони зодягнені в розкішні священичі шати, – це показує, що вони виконують урочисту літургійну дію. Адже ж ангели, опріч того, що є посланцями Бога, покликаними звіщати людям Його суверенну волю, мають іще й інше завдання – славити Господа вічною небесною літургією (пор. Об. 8, 2).

Ян ван Ейк, Спів ангелів, поліптих у кафедральному соборі міста Гент.

ДОДАТОК

А) ЗАГАЛЬНІ МОЛИТВИ

Б) ФОРМУЛИ КАТОЛИЦЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ

…

Б) ФОРМУЛИ КАТОЛИЦЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ

[1] Іван Павло ІІ, ап. конст. Fidei depositum, 11 жовтня 1991, 1.

[2] Іван Павло ІІ, ап. послання Laetamur magnopere, 15 серпня 1997.