–оман —какун

”крањнський католицький ун≥верситет (Ћьв≥в)

 

—≤ќЌ≤—“»-ћ”–јЎ ≤¬÷≤: «јЅ”“≤ ∆≈–“¬» –јƒяЌ—№ »’ –≈ѕ–≈—≤…

 

—татт¤ присв¤чена репрес≥¤м рад¤нськоњ влади проти секти с≥он≥ст≥в-мурашк≥вц≥в, ¤ка вважалас¤ ДпротидержавноюФ та Дбузув≥рськоюФ через св≥й м≥стично-екстатичний культ, антим≥л≥таризм, суботництво й негативне ставленн¤ до колгосп≥в. ” 1940-41 та 1944-53 роках понад 100 с≥он≥ст≥в були засуджен≥ за Дантирад¤нськимиФ статт¤ми на строки в≥д 5 до 25 рок≥в ¬““.

 лючов≥ слова: с≥он≥сти-мурашк≥вц≥, сектанти, рад¤нськ≥ репрес≥њ.

ќстаточна реаб≥л≥тац≥¤ жертв пол≥тичних репрес≥й рад¤нськоњ доби, ¤ка була започаткована в ”крањн≥ ще в кв≥тн≥ 1990 року в≥дпов≥дним законом, аж н≥¤к не зводитьс¤ до матер≥альних компенсац≥й та п≥льг репресованим. Ќе менш важлива й ≥сторична реаб≥л≥тац≥¤, в≥дновленн¤ ≥сторичноњ справедливост≥ та оприлюдненн¤ правди. —ьогодн≥ багато вже написано про репрес≥њ супроти духовенства р≥зних ÷ерков, про пересл≥дуванн¤ св≥дк≥в ™гови, пТ¤тдес¤тник≥в, баптист≥в, член≥в де¤ких ≥нших в≥дносно численних конфес≥й; досл≥дники цих питань поход¤ть, ¤к правило, з числа самих в≥руючих. ќдначе Ї в ”крањн≥ й чимало малочисельних, ≥зольованих рел≥г≥йних груп, саме ≥снуванн¤ ¤ких широкому загалу нев≥доме. —ам≥ вони навр¤д чи розкажуть громадськост≥ про свою ≥стор≥ю, хоча й постраждали в≥д рад¤нськоњ влади не менше за ≥нших. “им важлив≥ше досл≥дити њх досв≥д рад¤нських репрес≥й, ≥ то вже сьогодн≥, коли жива ще памТ¤ть про т≥ часи й жив≥ поодинок≥ св≥дки. —аме цю актуальну проблему й ставив перед собою автор, пропонуючи читачев≥ досл≥дженн¤, присв¤чене дуже †своЇр≥дн≥й сект≥ так званих с≥он≥ст≥в-мурашк≥вц≥в.

ѕро мурашк≥вський рух ≥ще в рад¤нський час зТ¤вилас¤ певна л≥тература. ¬ основному це численн≥, але позбавлен≥ науковоњ вартост≥ зам≥тки в прес≥ та згадки в р≥зного роду ДантисектантськихФ книжечках. « публ≥кац≥й б≥льш наукового характеру можна в≥дзначити прац≥ брестського досл≥дника Ѕолеслава  амейш≥.[1] « середини 70-х рок≥в мурашк≥вц≥ надовго випали з пол¤ зору досл≥дник≥в, ≥ т≥льки недавно, паралельно з автором цих р¤дк≥в, њх ≥стор≥Їю та сучасним станом зац≥кавилас¤ польська досл≥дниц¤ ёстина ’мелевська, що опубл≥кувала на цю тему окрему книжку.[2] ∆одна з дотепер≥шн≥х праць, ут≥м, не висв≥тлюЇ питанн¤ рад¤нських репрес≥й супроти мурашк≥вц≥в Ц у рад¤нський час це було табу, а сучасна книжка ё. ’мелевськоњ присв¤чена головно етнограф≥чному описов≥ мурашк≥вц≥в ¤к етнорел≥г≥йноњ групи. «аповнити цю прогалину й показати на конкретному приклад≥ суть та механ≥зми рад¤нськоњ пол≥тики проти Дсектант≥вФ Ц ось головна мета даноњ статт≥.

ќсновний текст статт≥: —екта мурашк≥вц≥в сформувалас¤ на початку 30-х рок≥в навколо ≤вана ћурашки, Дпророка ≤лл≥, јнгела «ав≥ту й ќтц¤ —≥онуФ, ≥ його духовноњ ж≥нки-пророчиц≥ ќльги  ирильчук, Дћатер≥ —≥ону й ∆ертви ’ристовоњФ.  лючовим моментом у творенн≥ Дс≥онськоњ в≥риФ стало Дзн¤тт¤ печатейФ з ќльги  ирильчук у 1932-33 роках, ¤ке мало стати Ч зг≥дно з одкровенн¤м самоњ ж ќльги Ч спокутньою жертвою за гр≥хи св≥ту й пол¤гало в тому, що ћурашко за допомогою бритви робив на њњ шк≥р≥ глибок≥ надр≥зи, а кров, що спливала з ран, збирав у пл¤шки. «годом ц¤ кров використовувалась дл¤ р≥зних ритуальних ц≥лей: њњ виливали в р≥чку √оринь дл¤ осв¤ченн¤ св≥ту, нею омивали вс≥х в≥руючих-с≥он≥ст≥в, њњ використовували дл¤ зц≥ленн¤ хворих тощо. Ѕ≥льш≥сть ћурашкових посл≥довник≥в, що називали себе ДЇвангельськими христи¤нами св¤тими с≥он≥стамиФ, були, ¤к ≥ сам≥ ћурашко й ќльга, вих≥дц¤ми з пТ¤тдес¤тництва, а сам рух в≥дзначавс¤ характерним дл¤ пТ¤тдес¤тництва м≥стично-екстатичним культом: рад≥нн¤ з танц¤ми, плесканн¤м у долон≥, говор≥нн¤м Днезнайомими мовамиФ тощо. ўе одною характерною особлив≥стю була юдањстична старозав≥тна регламентац≥¤: с≥он≥сти св¤ткували кр≥м нед≥л≥ також ≥ суботу; не вживали свинини й ≥ншого ДнечистогоФ мТ¤са; заб≥й худоби проводив у них спец≥альний р≥зник за типово юдейським ритуалом тощо. «г≥дно з Дс≥онським закономФ, чолов≥ки-с≥он≥сти повинн≥ носити бороду й коротко стригти волосс¤, ж≥нки Ц завжди носити хустку, довгу сп≥дницю й фартух.

” 1936 роц≥ десь до 100 с≥мей (500 душ) мурашк≥вц≥в (≥з загальноњ њх к≥лькост≥ близько 1000 чолов≥к)† утворили на хутор≥ «ар≥чиц¤ коло с. Ѕережниц¤ тепер≥шнього ƒубровицького району комуну на засадах сп≥льност≥ майна та прац≥, що мала назву ДЌовий ™русалимФ ≥ повинна була стати зачатком ÷арства Ѕожого, але через протид≥ю польських властей у 1938 роц≥ комуна була розпущена, а обоЇ Дпророк≥вФ вињхали до јріентини з нам≥ром орган≥зувати ем≥грац≥ю своњх посл≥довник≥в ≥ продовжувати розбудову Ќового ™русалиму вже за океаном. ÷им планам завадила в≥йна. “им часом на ”крањн≥ та Ѕ≥лорус≥, в к≥лькох громадах с≥он≥ст≥в (т.зв. Дс≥онахФ) на момент приходу –ад¤нськоњ влади залишалос¤ десь ≥з 700-800 посл≥довник≥в мурашк≥вського вченн¤; з них 15 с≥мей ≥ дал≥ проживали в колишньому Ќовому ™русалим≥.

≤снуванн¤ мурашк≥вськоњ комуни в «ар≥чиц≥ Ц нехай ≥ в значно зменшеному вигл¤д≥ Ц не могло не привернути уваги каральних орган≥в, тим паче що мурашк≥вц≥ не практикували консп≥рац≥њ, а њх кер≥вництво в≥дкрито за¤вл¤ло про те, що безбожна рад¤нська влада довго не про≥снуЇ. ”же в червн≥ 1940 року були заарештован≥ б≥льш≥сть член≥в с≥онського активу, що проживали в колишньому ДЌовому ™русалим≥Ф: син Дћатер≥ —≥онуФ ћихайло  ирильчук, њњ брат Ћ.  равчук, ДапостолиФ Ќ. Ѕабак, ≤. ¬ознюк ≥ ѕ. Ћемеза, Дапостольськ≥ учн≥Ф ј. Ўавлай, Ќ.  овальчук, ќ. ѕархомчук. ѕ≥сл¤ тривалого, аж до середини 1941 року, сл≥дства вони були визнан≥ винними в тому, що Дналежать до антирад¤нськоњ сектантськоњ орган≥зац≥њ с≥он≥ст≥в-мурашк≥вц≥в, провод¤ть контрреволюц≥йну аг≥тац≥ю серед населенн¤ ƒубровицького та ≥нших район≥в, повТ¤зан≥ з кер≥вниками орган≥зац≥њ ћурашком ≤ваном та  ирильчук ќльгою, що проживають в јріентин≥,Ф Ц ≥ засуджен≥ хто на 5, а хто на 8 рок≥в виправно-трудових табор≥в. [3]

ƒехто з с≥он≥ст≥в мав ≥люзорну над≥ю, що нова влада з њњ гаслами р≥вност≥ й братерства дозволить с≥он≥стам знову зорган≥зуватис¤ на тих Дпершохристи¤нськихФ засадах Їдност≥, що панували в ДЌовому ™русалим≥Ф. ƒехто нав≥ть звертавс¤ до рад¤нських орган≥в з пропозиц≥Їю утворити окремий колгосп ≥з сектант≥в. ¬лада, зв≥сно ж, не пристала на цю пропозиц≥ю, але ≥де¤ мурашк≥вського колгоспу була все-таки зреал≥зована. —талос¤ це в с. ”пирово ≤вановського р-ну тод≥шньоњ ѕинськоњ обл. п≥д проводом мурашк≥вського ДапостолаФ Ќикифора ѕалта.  оли навесн≥ 1940 року в с. ”пирово створювали колгосп ≥м. Ћен≥на, в≥руюч≥-с≥он≥сти числом 12 с≥мей подали за¤ви на вступ, але виставили своњ вимоги Ц не працювати в суботи й нед≥л≥. ¬имоги ц≥, ¤сна р≥ч, були в≥дкинут≥, ≥ до колгоспу з 12 с≥он≥стських господарств прийн¤ли т≥льки два. –ешт≥ вид≥лили землю ¤к одноос≥бникам, однак вони не стали њњ д≥лити, а створили Ц за терм≥нолог≥Їю каральних орган≥в Ц ДлжеколгоспФ: звезли ≥нвентар, звели т¤глову худобу в одне м≥сце, разом обробл¤ли землю, харч≥ д≥лили за числом њдц≥в. ”пировський ДлжеколгоспФ ≥снував дуже недовго. ќргани безпеки розц≥нили його ¤к спробу Дп≥д≥рвати й ослабити м≥ць соц≥ал≥стичноњ системиФ Ц ≥ кер≥вники упировськоњ громади були заарештован≥ й засуджен≥ за антирад¤нську д≥¤льн≥сть на 8 рок≥в табор≥в.[4]

ƒальш≥ репрес≥њ спровокувало Ддуховне п≥днесенн¤Ф, ¤ке почалос¤ серед с≥он≥ст≥в Дћотольського с≥онуФ (≤вановський р-н, ѕинська обл.) на тл≥ остраху перед новою владою. як розпов≥дала автору ќлена —олоницька, 1920 р.н., у той час Дпошла молва, шо вс≥х с≥он≥ст≥в вивезуть... вже нЇкотор≥ соб≥ сухар≥в насушили на дорогуФ. ≤ саме в той час, у березн≥ 1941 року двоЇ с≥он≥сток: Дди¤конисаФ на йменн¤ “ет¤на ≥ Дпророчиц¤Ф на пр≥звище “омашевська почали пропов≥дувати Дотриману в≥д ƒухаФ новину про скорий суд Ѕожий ≥ про √≥тлера ¤к караючу руку Ѕожу: Дчерез њњ такий голос був, через тую пророчицу: мой народ, нЇ бойс¤, ¤ ≥збрав √≥тлера в защ≥ту с≥онистам, а в наказан≥Ї нЇчЇст≥вцамФ. ÷≥ обТ¤вленн¤ вселили в с≥он≥ст≥в Ц що були занепали духом п≥сл¤ в≥дТњзду Ддуховних батьк≥вФ ≤вана ћурашка й ќльги  ирильчук та розпуску Ќового ™русалиму Ц великий ентуз≥азм; вони почали ходити з пропов≥д¤ми по селах, закликаючи людей приймати, доки ще не п≥зно, запов≥д≥ Ѕож≥. ѕередбачуваним результатом цього Дп≥днесенн¤Ф став арешт 4 кв≥тн¤ 1941 б≥льшост≥ його активних д≥¤ч≥в числом дванадц¤ть: обох пророчиць, Дапостольського учн¤Ф —тепана —тасевича, ћаксима та ¬асил≥¤ ћазька, √ригор≥¤ ¬ерховц¤, —ерг≥¤ ≥  арпа Ѕартоша та ≥н. Ќ≥хто з них, ск≥льки в≥домо, додому вже н≥коли не повернувс¤ Ц скаж≥мо, —тепан —тасевич помер 10 с≥чн¤ 1941 року в ”нжинському ¬““; там-таки в 1942 роц≥ померли —ерг≥й Ѕартош ≥ його син  арпо.[5]

ƒол¤ ≥нших заарештованих склалас¤ по-р≥зному. Ћеон  равчук перебував у ƒубенськ≥й тюрм≥, аж до початку в≥йни, а перед приходом н≥мецьких в≥йськ був випущений. ƒехто, ¤к-от Ќ. Ѕабак, Ќ. ѕалто, ќ. ѕархомчук, ћ.  ирильчук та Ќ.  овальчук, п≥дпав п≥д указ ѕрезид≥њ ¬– —–—– про амн≥ст≥ю колишн≥м польським громад¤нам в≥д 12 серпн¤ 1941 року. ј. Ўавлай, сповна в≥дбув 5-р≥чний строк ≥ повернулис¤ додому доп≥ру в 1948, а ДапостолФ ≤ван ¬ознюк помер у —ередн≥й јз≥њ невдовз≥ п≥сл¤ амн≥ст≥њ.[6]

ѕ≥сл¤ в≥йни д≥¤льн≥сть с≥он≥ст≥в знову актив≥зувалас¤ завд¤ки зусилл¤м Дћатер≥ —лавиФ Ћюбов≥ ”шенко з с.  раЇва √ощанського р-ну –≥вненськоњ обл., ¤ка вз¤ла на вихованн¤ двох малол≥тн≥х унучок ќльги  ирильчук. „ерез цих д≥тей, вважали с≥он≥сти, промовл¤в ≥ д≥¤в ƒух Ѕожий, тож до  раЇва почалос¤ масове паломництво.

”т≥м, новий конфл≥кт с≥он≥ст≥в ≥з рад¤нською владою був неминучий. јнтим≥л≥таризм, субота, м≥стично-екстатичний культ Ц кожен з цих трьох момент≥в м≥г сам по соб≥ стати п≥дставою дл¤ в≥днесенн¤ секти в розр¤д Дантирад¤нськихФ чи Дбузув≥рськихФ. —убота, зокрема, зумовлювала небажанн¤ б≥льшост≥ (хоч ≥ не вс≥х) с≥он≥ст≥в ≥ти в колгоспи, де њм, зрештою, довелос¤ б працювати Дпор¤д з гр≥шникамиФ. ћало того, саму ≥дею альтернативноњ утоп≥њ, ÷арства Ѕожого на земл≥, адепти утоп≥њ комун≥стичноњ трактували ¤к Дантирад¤нськуФ. ѕ≥д цим огл¤дом дуже показово, в ¤ких терм≥нах сл≥дч≥ ≥нтерпретували й протоколювали св≥дченн¤ заарештованих с≥он≥ст≥в: Д—екта мурашк≥вц≥в пропов≥дуЇ так≥ погл¤ди, що зам≥сть ≥снуючоњ рад¤нськоњ держави повинна бути й буде утворена ≥нша держава, в ¤к≥й ≥снуючий пол≥тичний лад повинен бути й буде зам≥нений ≥ншим ладом, основаним на рел≥г≥йному сектантському вченн≥ мурашк≥вц≥в...Ф.[7]

¬же в 1944-45 роках, коли почалась моб≥л≥зац≥¤ до –ад¤нськоњ арм≥њ, багато с≥он≥ст≥в ухилилос¤ в≥д призову, а дехто, будучи призваним, в≥дмовивс¤ брати до рук зброю й п≥шов п≥д суд. “ак учинили, скаж≥мо, ёхим ¬асилюк, ѕетро та  орн≥й ƒзюбуки, ћифод≥й Ћ¤ховчук та ≥н., що були засуджен≥ на 10 рок≥в табор≥в; дехто з них, ¤к-от јрсен  овальчук, не повернулис¤ з табор≥в.[8] ј на початку 1948 року актив≥зац≥¤ д≥¤льност≥ с≥он≥ст≥в, њх паломництва до  раЇва та њх негативне ставленн¤ ставленн¤м до колектив≥зац≥њ та ≥нших заход≥в рад¤нськоњ влади зумовила новий виток репрес≥й. Ќаприклад, у 1949 р. брестський ”повноважений –ади в справах рел≥г≥йних культ≥в зазначав: Дќстанн≥м часом ви¤влено в ¬исоковському район≥ в сс. Ѕушнич≥, ¬ерхович≥, √ол¤,  угакович≥, ќмел¤нець, —уходол 14 с≥мейств с≥онист≥в-мурашк≥вц≥в, д≥¤льн≥сть ¤ких ви¤вл¤Їтьс¤ в зрив≥ держзаход≥в, наприклад, по хл≥бопоставках, колектив≥зац≥њ тощо. “ак≥ сам≥ групи ви¤влен≥ в с. √ородно јнтопольського району та в с. —курати ≤вацевицького району. ¬ результат≥ вжитих заход≥в органи рад¤нськоњ влади вилучили й в≥ддали п≥д суд 14 чолов≥ка в ¬исоковському район≥, 6 чолов≥ка в јнтопольскому район≥ та 5 чолов≥ка в ≤вацевицькому район≥Ф.[9] —еред Двилучених та в≥дданих п≥д судФ на Ѕерестейщин≥ були, зокрема, ћ. янчук, ћихайло та –оман —тельмахи, ≤. Ћеонович,  . ¬асилюк та ≥нш≥.

ƒал≥ д≥йшла черга й до головного осередка с≥онськоњ пропаганди Ц  раЇва. ” вересн≥ 1949 в  раЇв≥ була заарештованаЦ сама Ћюбов ”шенко, њњ пом≥чниц¤ Дди¤конисаФ јнастас≥¤  овалюк-—еменюк, а також найактивн≥ш≥ пропов≥дники Ќ. Ѕабак, ј. ¬асилюк, ƒ. ƒзюбуком, ѕ. ƒмитрук, ћ. «адорожний, я. —амець,  . —идоришином, ѕ. —куба. ¬с≥х њх засуджено на 10 рок≥в табор≥в, кр≥м ƒ. ƒзюбука, що д≥став 7 рок≥в, та  . —идоришина, що ¤к колишн≥й партизан був направлений Дпо ≥нш≥й л≥н≥њФ Ц в тюремну псих≥атричну л≥карню.[10]

”т≥м, арешт б≥льшоњ частини с≥онського активу не загамував того ентуз≥азму, що розгор≥вс¤ навколо Дсв¤тих д≥вчатФ, через ¤ких промовл¤в Дголос ЅожийФ.  оли заарештували Ћ. ”шенко, внучок ќльги  ирильчук, Ћюбу й ћарусю, вз¤ла п≥д оп≥ку сестра ћатер≥ —≥ону јнастас≥¤  овальчук, ¤ка стала тепер фактичним кер≥вником секти. ѕрот¤гом 1949-1950 рок≥в у  раЇв≥ й дал≥ регул¤рно в≥дбувались з≥бранн¤, тривали й паломництва. ћало того, с≥мТњ репресованих с≥он≥ст≥в почали пересел¤тис¤ до  раЇва, посел¤ючись у дом≥ м≥сцевоњ с≥он≥стки ћар≥њ Ћ≥снер, в ¤кому проживало до 50 чолов≥ка ≥ ¤кий отримав назву Дхраму-с≥онуФ.

ƒесь у середин≥ 1950 року з д≥тей краЇвських с≥он≥ст≥в в≥ком в≥д 7 до 15 рок≥в була утворена свого роду молод≥жна орган≥зац≥¤, взорована, очевидно, на рад¤нських жовтен¤тах чи п≥онерах. ÷¤ орган≥зац≥¤, що нал≥чувала десь ≥з 20 д≥тей (в тому числ≥ й осирот≥лих п≥сл¤ арешту батьк≥в), мала назву Д¬оњнства ’ристовогоФ. ƒл¤ малол≥тн≥х Двоњн≥вФ були запроваджен≥ спец≥альн≥ паспорти, чорн≥ погони з жовтими нашивками, нагрудн≥ знаки.  ер≥вники ДвоњнстваФ проводили з д≥тьми з≥бранн¤, на ¤ких сп≥вались псалми, декламувались рел≥г≥йн≥ в≥рш≥. ƒ≥ти, зрозум≥ло, не ходили до школи в суботу, не в≥дв≥дували культурно-просв≥тницьк≥ заходи рад¤нськоњ влади.[11]

 олишн¤ учасниц¤ Д¬оњнстваФ ћар≥¤ Ћащук згадуЇ його ¤к дит¤чу забаву: Дћи ж д≥ти послЇвоЇнн≥ були... “о не т≥лько ми, а вс≥ д≥ти ≥гралис¤ в войнушки... ¬оЇнне в голов≥, але перестраювалос¤ на божественне: ми воњни ’риста, ми сражаЇмос¤ з гр≥хом... “ак≥ в нас ≥гри булиФ.[12] ќднак рад¤нськ≥ органи поставились до ц≥Їњ справи аж надто серйозно. Д¬оЇн≥зована антирад¤нська орган≥зац≥¤Ф стала справжн≥м подарунком дл¤ орган≥в безпеки, ¤к≥ д≥стали нагоду довести, що не даремно њд¤ть св≥й хл≥б. ќтож у с≥чн≥ 1951 року  раЇв знову накрила хвил¤ арешт≥в: затримано, окр≥м јнастас≥њ  овальчук, њњ пом≥чницю Ќатал≥њ √орбач, ћар≥ю Ћ≥снер та ще 21 с≥он≥ста, у тому числ≥ й кер≥вник≥в Д¬оњнства ’ристовогоФ.  ≥лька чолов≥ка з тих, кому пощастило уникнути тюрми, перебралис¤ з  раЇва на хут≥р «ар≥чиц¤, де були заарештован≥ в березн≥ 1951. ¬ироки були вже значно сувор≥ш≥: 10 або 25 рок≥в табор≥в. Ќарешт≥, останн¤ громада с≥он≥ст≥в на чол≥ з ≤ваном ћожейком та ѕараскевою Ўупеник була зл≥кв≥дована в јнтопольському й ≤вацевицькому р-нах на Ѕ≥лорус≥ в березн≥ 1953 року Ц в результат≥ ще девТ¤ть с≥он≥ст≥в д≥стали вироки по 10 або 25 рок≥в ¬““.

–епрес≥њ 1948-1953 рок≥в зак≥нчилис¤ ц≥лковитим розгромом —≥ону. як можна судити, арешти охопили чи не вс≥х без вин¤тку активних член≥в секти Ц особливо в 1951 роц≥, коли брали вже Двс≥х-вс≥х, хто т≥льки називавс¤ с≥он≥стомФ.[13] ƒл¤ декого, ¤к-от Ќикифора ѕалта чи јнан≥¤ Ўавла¤, це був уже другий арешт Ц уперше њх було заарештовано ще в 1940. ” де¤ких с≥мТ¤х були репресован≥ не т≥льки батько, а й мати й д≥ти: наприклад,  ост¤нтин ≥ ™ва —идоришини та њх син ѕетро. Ѕагато д≥тей залишилис¤ без батьк≥вськоњ оп≥ки, ¤к-от двоЇ д≥тей ѕетра й ќльги —куб≥в або син ƒомни “рушек, в≥дданий до ≥нтернату.

“абори, умови житт¤ в ¤ких не потребують коментар≥в, ставили перед тими з с≥он≥ст≥в, хто не хот≥в порушувати Дзапов≥дейФ, додатков≥ непереборн≥ труднощ≥. ѕершою з них було св¤ткуванн¤ двох дн≥в, а особливо суботи: Д«а два дн≥, суботу й нед≥лю, Ц писав свого часу ДапостолФ ћихайло —тельмах, Ц ¤ там боровс¤ до смерт≥, бо в той час на шахтах ¬оркути був один вих≥дний, ≥ то за граф≥комФ.[14] ƒехто з с≥он≥ст≥в в≥дмовл¤вс¤ споживати страву з загального казана, де могло варитис¤ й нечисте мТ¤со, ≥ мусив обмежуватись дуже скромним рац≥оном. ќсь ¤к описуЇ своЇ перебуванн¤ в табор≥ ќлена —олоницька, 1922 р.н., заарештована в березн≥ 1951: Дя сид≥ла по пТ¤ть суток у карцер≥ за суботу: один день дають виходний, а два дн≥ нЇ, а в мене ж два дн≥, Ц так вони беруть у суботу посад¤ть, а в четвер випускають. ” четвер поробила, у пТ¤тницю, а в суботу опТ¤ть туда...† як садовили в карцер... то на сутки 300 грам хл≥ба ≥ кружка холодноњ води, а б≥льш н≥чого. ≤ так, було, ц≥лий год мене садовили, по пТ¤ть, по пТ¤ть суток у карцер≥. ј ми ж тењ п≥щ≥ не брали з котла. ’л≥б возьмеш та й чай, та й усьо, так жили...Ф.[15] ѕетро —идоришин, заарештований у в≥ц≥ 17 рок≥в, теж пригадуЇ: Дћене в лагер≥ катували за суботу й нед≥лю... «а це ¤ прот¤гом пТ¤ти рок≥в в≥дсид≥в одного ≥зол¤тора, Ѕ”–а, б≥льш ¤к п≥втора року, два роки десь... Ѕув —авЇр≥н, такий надз≥ратель, то руки в кайдани ≥ страшенно били ногами: по ген≥тал≥¤х, печонка, почки. я ¤к подумаю, то просто ужас, шо робили...Ф. ѕоет-любитель, в≥н написав про це в в≥рш≥ п≥д назвою Д√≥ркий споминФ: Дя не бажаю нав≥ть ворогам / “ого що пережив в невол≥ сам, / ¬ жахливих стал≥нських концтаборах Ц / я не забув цей геноцидний жах... / я в≥рив: виживу в невол≥, / ћен≥ √осподь допомагав, / ƒолать лиху, злорадну долю, / ≤, ¤к ви бачите, здолав...Ф. [16]

ѕ≥сл¤ поверненн¤ з табор≥в у 1958-1959 роках мурашк≥вц≥ спробували в≥дбудувати своЇ, ¤к вони кажуть, ДобществоФ спершу в ћолдав≥њ, а в тод≥ в м.  устанай у  азахстан≥, де понад 100 чолов≥ка с≥он≥ст≥в працювали за контрактом на промислових будовах ¤к одна велика бригада й жили на засадах Їдност≥ майна та сп≥льного столу. ќднак у березн≥ 1959 р. кустанайська громада була ДвикритаФ, а њњ кер≥вники, Ћюбов ”шенко та ≤ван —авов, засуджен≥ на 10 рок≥в (њх, щоправда, зв≥льнено вже в 1961). ” 60-80-х роках, серед с≥он≥ст≥в випадки в≥дмови в≥д призову уже практично не було. «мал≥ла до к≥лькох дес¤тк≥в с≥мей секта не могла дозволити соб≥ нового конфл≥кту з владою, ¤кий м≥г би призвести до в≥дс≥ву молодого покол≥нн¤ й остаточноњ дез≥нтеграц≥њ громади. ’оча були й вин¤тки. —каж≥мо, с≥он≥ст ≥з  устана¤ «оровавель ¬асилюк за в≥дмову служити в арм≥њ в≥дбув 2 роки тюрми, а по зв≥льненн≥, за повторну в≥дмову Ц ще 4 з половиною роки. ѕ≥д час увТ¤зненн¤ в≥н регул¤рно сид≥в у карцер≥ за в≥дмову працювати в суботу ≥ вийшов на волю вже в роки ѕеребудови.[17]

« пер≥оду хрущовськоњ атењстичноњ кампан≥њ походить перший в≥домий нам документ, що визначав правовий статус мурашк≥вц≥в ¤к Дантирад¤нськњФ та Дбузув≥рськоњФ секти. ќтже, в ≥нструктивному лист≥ уповноваженого –ади в справах рел≥г≥йних культ≥в по ”–—– до обласних уповноважених зазначено: Д–ел≥г≥йним п≥дп≥лл¤м, виход¤чи з пр¤мого зм≥сту цього терм≥ну, називаютьс¤... законсп≥рован≥ антирад¤нськ≥ рел≥г≥йно-бузув≥рськ≥ орган≥зац≥њ, що завдають пр¤моњ шкоди держав≥ самим фактом свого ≥снуванн¤ та формами своЇњ д≥¤льност≥...: Д—в≥дки ™говиФ, Дмальованц≥Ф, Дскопц≥Ф, Дс≥он≥стиФ (мурашк≥вц≥), Дчервонодраконовц≥Ф, Дадвентисти-реформ≥стиФ та ≥н.Ф.[18]

—татус Дтаких, що не п≥дл¤гають реЇстрац≥њФ був остаточно закр≥плений за с≥он≥стами Д≤нструкц≥Їю про застосуванн¤ законодавства про культиФ, що була ухвалена сп≥льною постановою –ади в справах –ѕ÷ та –ади в справах рел≥г≥йних культ≥в 16 березн¤ 1961 р. “ам сказано: ДЌе п≥дл¤гають реЇстрац≥њ рел≥г≥йн≥ громади й групи в≥руючих, ¤к≥ належать до сект, що њхнЇ в≥ровченн¤ маЇ протидержавний та бузув≥рський характер: Їгов≥сти, ≤ѕ÷, ≤ѕ’, адвентисти-реформ≥сти, мурашк≥вц≥ тощоФ.[19] ÷¤ ≥нструкц≥¤ д≥¤ла до 1988 року.

Ќаостанок не можна не згадати й про мурашк≥вц≥в, загиблих в≥д рук н≥мецьких окупант≥в та й узагал≥ в зав≥рюс≥ воЇнних рок≥в: наприклад,† ™вдокима ѕилипчука з с. ѕ≥дземенн¤ јнтопольського району в 1942 роц≥ н≥мц≥ розстр≥л¤ли разом ≥з с≥мТЇю, а ќлександр ѕархомчук, повернувшись у 1945 роц≥ з фронту, був убитий, втрапивши в зас≥дку проти бандер≥вц≥в.

Ќе можна забути й про тих, кого знищили повстанц≥ ”ѕј. ” матер≥алах р≥вненського уповноваженого –ади в справах рел≥г≥йних культ≥в збер≥гаЇтьс¤ присланий в≥д когось ≥з м≥сцевих мурашк≥вц≥в список 29 с≥он≥ст≥в ≥з сс. Ѕережниц¤, Ќивецьк, ќрв¤ниц¤ й —охи, Д¤к≥ погибли наглою смертю от бульбовской бандиФ. ¬ цьому ж документ≥ зазначено: ДЅульбовц≥ вважають, що с≥он≥сти Ї комун≥стами. Ѕуло р≥шенн¤ бульбовц≥в знищити вс≥х с≥он≥ст≥в, але завд¤ки партизанам ми лишились жив≥. « с. Ќивецька вс≥ с≥он≥сти вибралис¤ в ƒубровицюФ.[20]

«агибель в≥д рук ”ѕј багатьох с≥он≥ст≥в ƒубровицького району, та й випадок, коли рад¤нськ≥ партизани вр¤тували нивецьких с≥он≥ст≥в, вив≥зши њх до ƒубровиц≥, знаход¤ть потвердженн¤ в спогадах ≥ переказах сучасних с≥он≥ст≥в. —каж≥мо, згаданого в списку ћихайла —олому Ц розпов≥дала автору Ќад≥¤ ƒзюбук Ц ДпривТ¤зали в л≥су до сосни, де комашник... ≥ там в≥н скончавс¤. Ц «а що вони його? Ц ...ћи не знаЇм, за що, хто там одчитувавс¤? —трашно, що робили бандеровц≥.Ф Ќапади були вмотивован≥, очевидно, засвоЇною ще з довоЇнних час≥в нех≥ттю до сектант≥в (а тим паче сектант≥в Джид≥вськоњ в≥риФ, що пробували будувати ДкомунуФ), а також п≥дозрами, що с≥он≥сти сп≥впрацюють з рад¤нською владою Ц в дус≥ тоњ ман≥њ пошуку шпигун≥в, що панувала в бандер≥вському п≥дп≥лл≥. —каж≥мо, баба й т≥тка ћар≥њ Ћащук були застрелен≥ за те, що, незважаючи на заборону бандер≥вц≥в, ходили в район, щоб домовитис¤ про зменшенн¤ податку, а д¤дько —тепана —тасевича був побитий так, що в результат≥ збожевол≥в, через п≥дозру, що в≥н щось доносив р¤д¤нськ≥й влад≥.[21] ёхим ¬асилюк, 1926 р.н., в розмов≥ з автором говорив про 46 с≥он≥ст≥в, що загинули в≥д рук бандер≥вц≥в,[22] а за даними рад¤нських орган≥в бандер≥вц≥ знищили близько 15 с≥мей с≥он≥ст≥в.[23]

ѕ≥дсумовуючи, можна сказати, що за нашими п≥драхунками, основаними на опрацьованих карних справах та св≥дченн¤х самих мурашк≥вц≥в, в 1939-41 та 1946-1953 рр. було репресовано близько 130-140 с≥он≥ст≥в (з них по≥менно в≥домо 112). ƒл¤ рел≥г≥йноњ групи, ¤ка в 1940-х роках нал≥чувала не б≥льш ¤к 900-1000 чолов≥ка, це дуже високий в≥дсоток репресованих Ц мабуть, один ≥з найвищих серед ≥нших теч≥й Дрел≥г≥йного п≥дп≥лл¤Ф.

—ьогодн≥ велика громада с≥он≥ст≥в-мурашк≥вц≥в (435 душ станом на початок 2010 року) ≥снуЇ в смт.  ом≥нтерн≥вське ќдеськоњ област≥, а ще к≥лька дес¤тк≥в Ц розс≥¤н≥ по ”крањн≥,  азахстану, ѕридн≥стровТњ. ƒос≥ жив≥ к≥лька чолов≥к ≥з тих, кому довелос¤ пройти табори √”Ћј√у.  р≥м того б≥льш≥сть сучасних с≥мей с≥он≥ст≥в Ц це нащадки колишн≥х вТ¤зн≥в стал≥нського режиму. “ож наше невелике досл≥дженн¤ нехай буде даниною справедливост≥ тим, хто безвинно постраждав за свою в≥ру.